– За тебе, Президенте! За тебе в другій каденції, де допишеш українську історію власною рукою. І Янка піде до свого «хоуму», не заважатиме це зробити, а Покрова підтримає, бо ти мічений нею і її Сином на служіння Україні, – він облущив помаранчу, вдихнув її сласний дух, понюхав пальці, пропахлі помаранчевою шкіркою, і йому стало тепло. Від каміна також…
«Моя мама здогадувалася про все, бо якось, прийшовши із дня народження тьоті Люсі веселенькою, сказала: «Лиш не повтори моєї помилки. Не принеси в подолку… Трішки думай, Насте… В Городищах вже гомонять про тебе. Хтось підгледів. Можеш іти, я сама їм молока віднесу».
Останнього вечора перед його від’їздом на навчання до Києва ми пили солодке вино, купалися, любилися, знову пили солодке вино, знову купалися і знову любилися. Я літала і падала, і намагалася все-все запам’ятати навіки. Кожну секундочку, кожен рух, кожне слівце, кожний поцілунок, наше гарячковите дихання і пристрасні шепоти.
Він просив мене зберігати йому вірність, а він зберігатиме свою для мене.
А тоді ми пішли до клубу на танці.
Вперше удвох. Я трималася за його руку, але землі під ногами не чула. Летіла.
Хай бачать мої однолітки та старші дівчата і хлопці, з ким я, Настя, яку ви позаочі називаєте «байстрючкою», бо мій батько від мене відрікся ще до мого народження… Але ж, бачите, виросла. Цієї весни стала «найкрасивішою комсомолкою району». Такий конкурс організували в Крижополі. За цю ініціативу секретаря спершу дуже гудили, навіть чекали, що видадуть «вовчий білет», але тоді його забрали до Вінниці. Кажуть, що він організує обласний конкурс «Найкрасивіша комсомолка області». Може, поїду, якщо в райкомі комсомолу знайдуть гроші на плаття для мене і куплять туфлі.
Але найголовніша моя перемога, найкращий приз – він. Він! Ми прийшли з ним на танці! Любуйтеся нами, городищенці!
Господи праведний! Він галантно запрошує мене на вальс.
Я не дуже вдатна до танців, бо ніколи було навчитися. То садимо картоплю з мамою, то білимо хату, сапаємо грядки з часником і цибулею, то збираємо колорадських жуків, косимо і сушимо сіно, гній з хліва викидаємо, то корову пасемо, то…
Вже повів мене, поклавши мою долоню у свою гарячу руку. Другу (ще гарячішу!) – на талію. І відразу ж крутонув мене. Я зачепилася сандалькою за його моднячий босоніжок. На нас витріщили очі все молоде Городище, я заточилася, і ми мало не впали на підлогу. Напружилася з усіх сил. Враз вистрілили мої рятувальні крильця з-під лопаток. Стрепенула ними. І – полетіла.
Павлик відчув мою легкість і теж ніби полетів разом зі мною. Ми заполонили все танцювальне коло, ніхто не ризикнув кинути нам виклик.
Завклубом ввімкнув вальс ще раз – і ми з моїм коханим літали далі. Я трішки оговталася і переживала, що в мене дуже куценьке платтячко, але… в мене красиві ноги і стегна, шовково-мармурове тіло – хай дивляться. Я вже – жінка. Я – доросла! Любуйтеся нами з Павлом!
Я бачила, як мені заздрять однолітки і старші. Павлик узяв мене під руку, і ми демонстративно вийшли із танцювальної