– Обов’язково, – запевнив Шойман, – гадаю, найкраще це буде зробити в моєму віденському кабінеті.
Ліновська подякувала і повернулась до пані Танатович, бо та вже починала нову промову про те, що Наполеон врятує Річ Посполиту.
Зненацька з’явилася ще одна гостя. Це була молода чарівна брюнетка в елегантній дорожній сукні. З її появою більшість балачок нагло урвались, і присутні, як чоловіки, так і жінки, прикипіли до неї очима. Жінка, проте, не розгубилась і відповіла чарівною усмішкою. Нова гостя відмовилась від вина, і, оскільки була без кавалера, то одразу декілька чоловіків наввипередки рушили до неї пропонувати кавалерські послуги. Найпрудкішим виявився фотограф.
– Моє шанування, пані! Дозвольте відрекомендуватись. – трохи захекавшись, промовив він, – Алекс Заклетський…
– Емма Штайнер, – відповіла жінка.
Шойман був неподалік, тому розчув її ім’я.
– З дозволу пані, – галантно продовжив Заклетський, пропонуючи гості руку.
– Залюбки, – відповіла вона і рушила з ним у глибину зали.
Решта чоловіків, серед яких і доктор, спопеляли Заклецького заздрісними поглядами, але той нікого, окрім своєї чарівної супутниці, не помічав.
І нарешті, коли вже всі виснажились розмовами на штучні теми і було знищено більшу частину вина й закусок, до зали урочисто зайшли граф і графиня фон Шуленберг. Присутні радісно і з полегшенням зітхнули. Отже, їхнє чекання завершилось!
– Дорогі наші друзі, – сказав граф, – ми з графинею найперше просимо вибачення за те, що змусили вас так довго чекати. Річ у тім, що мені хотілося особисто перевірити готовність «Саубхи» до нашої нічної мандрівки. Графиня щоразу мене підганяла, нагадувала про вас…
– Але граф настільки ж відповідальний, наскільки і впертий, – підхопила дружина, – тому й не заспокоївся, доки не оглянув кожен гвинтик.
Вони з ніжністю подивилися одне на одного, і зал не втримався від оплесків. Подружжя Шуленберг були гарною парою. Графиня – вродлива жінка, граф – статечний чоловік, обоє були взірцем вишуканості та шляхетності.
– Однак тепер, – продовжив Шуленбург, – я особисто маю цілковиту певність, що нашу подорож не зіпсують технічні негаразди… Пані та панове, світ, до якого ми звикли, стрімко змінюється. Точніше, він тікає від нас, відходить щоразу далі на захід. Ми, на жаль, не можемо змінити обставини і зробити так, щоб старі цінності залишились в Галіції. Але ми можемо податися за ними слідом. Ми ті, хто залишався тут до останнього і тепер опинився в пастці військового стану. Порятунком з цієї пастки стане наша «Саубха»… Світ вже ніколи не буде таким, як раніше, але нам у ньому все ще знайдеться острівець старої Австрії.
Знадвору стоять ті самі автомобілі… Вони відвезуть нас цього разу до таємного доку з дирижаблем. Це наші останні години в новому світі.
Розділ V
6 серпня 1914 року, о дев’ятій годині вечора, заступник директора львівської поліції Адам Вістович вийшов