Самісінький початок 1970-х років. Дім на межі розпаду належить довоєнному промисловцеві, який мешкає з дочкою та сестрою. У гості приїхали Віт і Марек.
У їдальні чекають батько і Віт, уже готові сідати до столу. Батько вказує гостеві його місце. Віт сідає напроти Белли, ще один прибор чекає на тітку, яка саме готує чай. Залишки вишуканого сервізу і весь церемоніал початку вечері контрастують зі скромним меню: сир, масло, хліб, консерви та помідори. Батько поспішає виправдатися в очах Марека.
Батько: Ви даруйте, що все так по-спартанському, але дружина за кордоном, і без неї все господарство трохи просіло… (До тітки, що саме ввійшла, несучи тацю з чаєм.) Ядзю, сідай нарешті, годі крутитися. Постав на стіл щось алкогольне. В нас гості!
Віт кидає пильний погляд. Тітка, дещо зволікаючи, але не ронячи ні слова, тягнеться до серванта. Завважує, що ненароком забула в замку ключ, і бачить дві ще вологі чарки. Виразно дивиться на батька, однак він не звертає на неї уваги – частує гостя помідорами. Тітка розставляє чарки, обминаючи батька, який тягнеться до пляшки і наливає.
Марек (намагається протестувати): Я за кермом!
Белла: До завтра протверезієш.
Марек уже й сам певен, що залишиться на ніч, та про людське око все повторює:
Марек: Після вечері я маю їхати! Не можу ж я справляти вам клопіт.
Батько: Не морочте мені голови, місця в нас достатньо, куди ви поїдете проти ночі? Поїдете собі вранці.
Марекова чарка вже повна. Віт свою накриває рукою.
Віт (до батька): Ти ж знаєш, що я взагалі не п’ю.
Батько: Не розумію. (Ставить його чарку перед собою й наливає.) За здоров’я гостей, пане Мареку!
Белла перехиляє чарку до дна.
Белла (впівголоса, до Віта): Здається, сьогодні тато влаштує нам концерт.
Батько почув.
Батько: Повтори голосніше.
Белла (ніяково сміється): Секрет.
Батько: У компанії не секретничають. Повтори, що ти сказала.
Батько явно міняється під впливом алкоголю. З чемного світського пана він перетворюється на впевненого в собі, сповненого стихійної сили чоловіка, який може бути небезпечним.
Белла (з викликом): Я переймаюся тим, що нас сьогодні чекає.
Батько: Ах, ти переймаєшся. (Раптово обертається до Марека.) Ця дівчина вічно нещасна. Завжди хтось її кривдить. Вона вам, либонь, казала, що сиділа у в’язниці…
Белла вмить серйознішає.
Белла: Облиш, тату…
Батько: