Не судилось. Михайло Старицький

Хто тобі казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-ці, проше: я стою більш за просвіту, ніж ти! У вас тільки накрадено високих слів: «цивилизация», «культура», «общечеловеческие интересы»! Ти за цівілізацію – на словах, а в серці її ненавидиш, бо з нею непевні будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи ні – про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її під один аршин – вадить і кравцеві, і сукні, – то це кожному звісно. Кожному народові бажається виробити собі такі форми, у яких йому найпридобніше. Кожному народові у своїй власній одежі найвільніше, найзручніше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освіту меншого брата, за народне щастя, за правду!

      Бєлохвостов. Однако ты красноречив. Je te felіete[9] – прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

      Михайло. Ви всі вихваляєтесь любовію до всього люду, – брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тільки себе самих любите, а одбріхуєтесь, що – цілий світ.

      Анна Петрівна (виходить з офіцини; до Павла). Кінчайте-бо швидче з дітьми та йдіть до нас!

      Бєлохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

      Анна Петрівна. О чем это у вас тут спор?

      Бєлохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Місhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

      Анна Петрівна. Миша мой молодец! (Цілує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; этим пренебрегать нельзя.

      Михайло. Для чого заставляєте ви мене підлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

      Анна Петрівна. Вот этой эксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, – не правда ли, Nіcolas?

      Бєлохвостов. Certaіnement.[10]

      Михайло. Хто за кар'єрою ганяється…

      Анна Петрівна. Ну, вот, вот…

      Бєлохвостов. Да вы, сherе soeur[11], не наседайте! Уляжется!

      Михайло. По собі судиш?

      Бєлохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обніма його). Мы еще с тобою на эти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне – одобряю.

      Анна Петрівна. Тоut a faіt charmant![12]

      ВИХІД ІІІ

      Ті ж і Жозефіна й Зізі.

      Жозефіна. Маdате! С'еst ітроssіblе аvес Zіzі![13]

      Анна Петрівна. Ах, вечно с жалобами… Qu'est-ce qu'іl y a la?[14]

      Жозефіна. Еііе mе дгопde, еllе mе taquіnе».[15]

      Анна Петрівна. Vous еtes tгор rudе, vоus тете![16]

      Михайло. Ні, мамо; Зінька, як собака, лізе у вічі; до паскудства розбещена!

      Анна Петрівна. Что за выражения? Зінька! Паскудство!

      Бєлохвостов. Зінька? С'еst jolі![17]

      Михайло. Нехай буде й по-модньому – Зізі, хоч, на мене, вона більше підходить до зінського щеняти; але ви придивіться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна каліка!

      Бєлохвостов.