Дивізіон час від часу переходив на легкий біг (між селами), який межував зі звичним кроком (у населених пунктах), тому відстань до полігону подолали до обіду. Особливо серце Теодора защемило, коли вони проїжджали Добросин. Звідси до Кам’янки Лісної було не більше милі. На очі драгуна накотилися сльози.
– Що з тобою? – запитав Дмитро Віхоть, побачивши товариша у такому стані.
– Там – мій дім, – кивнув Теодор.
Дивізіон повернув вліво, щоб через десять кілометрів прибути на місце маневрів. Тут стало відомо, що самі маневри почнуться лише завтра, а драгунам належить розіпнути намети для себе і панів офіцерів, підкріпитися сухим пайком, що його видали напередодні, і чекати подальших команд.
Їх, зрештою, того дня не було, але драгуни вже самі знали, що їм робити. Вони приводили себе, свій одяг і коней до ладу, де треба зашивали, чистили чи підбивали взуття і підкови, тому коли прозвучала команда «Zu bereiten!», вояки були готові до всього.
Драгунам під командуванням ґефрайтера Засмужного належало наступати з лівого флангу полку найближче до підвищення, на якому стояли старші офіцери. Серед них – невідомий драгунам оберст, що і був, напевне, їхнім новим командиром. Він уважно, зі знанням справи, спостерігав за маневрами, час від часу підносячи до очей бінокль.
Теодор намагався не забути нічого з того, чого навчився сам і навчив своїх підлеглих. Де треба, його драгуни переходили на галоп чи поверталися на рись, махали шаблями і голосно кричали.
Опісля були огляд війська і парад. Із задоволеної усмішки нового командира полку драгуни зрозуміли, що іспит вони склали добре, чим викликали хороший настрій полковника.
Була вже четверта година, коли прозвучала команда «Відставити!», і особовому складу наказали відпочивати, привести себе у належний вид і бути готовим завтра із самого ранку вирушити до місця нової дислокації.
А у великому наметі пани офіцери зібралися обговорити минулі маневри. Невдовзі ад’ютант командира дивізіону запросив у намет обер-лейтенанта Франца фон Шлосмана, а ще через деякий час цей же ад’ютант знайшов ґефрайтера Засмужного і сказав, що його також чекають у штабному наметі.
Здивований Теодор йшов поруч фендрика і губився у здогадках, чого це він знадобився обер-офіцерам. Але, зрештою, чого даремно ламати голову, зараз усе з’ясується, тим більше що вони прийшли.
Ад’ютант відхилив перед ним тканину, що закривала вхід, і Теодор увійшов у намет.
Навколо великого столу, повністю застеленого мапою, стояли усі старші офіцери полку на чолі з полковником фон Праґеном. На деякій відстані від них застиг обер-лейтенант фон Шлосман.
Теодор Засмужний став поруч і відрапортував про своє прибуття.
– Ґефрайтере! – звернувся до нього полковник. – Гер обер-лейтенант стверджує, що ваше відділення – найкраще у його ескадроні. Це правда?
– Не