Мирові посередники разом із селянами брали безпосередню участь в організації їх життєдіяльності – організовували общини, волості, самоврядування на цих рівнях; затверджували на посаді та приводили до присяги волосних старшин. Під контролем мирових посередників виявились усі виборні селянські органи, всі справи по судово-поліцейському розгляду. Таким чином, у їхніх руках була зосереджена вся реальна адміністративно-поліцейська влада в повіті.
При незгоді з діями мирового посередника його рішення оскаржувались у апеляційних інстанціях – повітових мирових з’їздах та губернських в селянських справах присутностях. Вищий нагляд за діяльністю цих установ і взагалі за проведенням селянської реформи покладався на відповідний Головний комітет при Державній раді Російської імперії.
Перебуваючи на чиновничій службі, Микола Віталійович не полишав своєї улюбленої справи – збирання народного фольклору. Увесь свій вільний час він присвячує збиранню фольклорних матеріалів. Разом з батьком збирає і вивчає етнографічний, пісенний матеріал Таращанщини та Сквирівщини. Згодом Віталій Романович передасть Південно-Західному відділенню Імператорського Російського географічного товариства докладний опис одягу і наукову розвідку «Об историческом применении во вкусах и модах народных одеж в Сквирском и Таращанском уездах».
Тим часом батько композитора закінчує службу у Сквирському повіті, продає фільварок, який заснував, але так і не зміг добитися від нього прибутків, виїздить до Києва. Прослуживши мировим посередником, у червні 1867 р. Микола Лисенко, як «залишений поза штатами з приводу скорочення дільниць у Київській губернії», також повертається до Києва.
Але все-таки метою його життя була, звичайно, не службова кар’єра, а музика.
Розділ п’ятий
Лейпциг – Прага – Лейпциг. 1867 – 1869
У 1860-х рр. Київ не мав своєї консерваторії. Тому прагнення М. Лисенка здобути глибоку музичну освіту привело його до Лейпцизької консерваторії. У жовтні 1867 року М. Лисенко вступив до консерваторії, де вивчав гру на фортепіано та композицію. За навчання платив 80 талярів на рік. При цьому голландська сорочка коштувала 2 таляри, пляшка бургундського – 1 таляр, двокімнатне житло – 9 талярів на місяць, а прокат рояля – 4 таляри на місяць.
Викладачами талановитого юнака по класу фортепіано були найкращі на той час професори – К. Рейнеке, В. Венцель, І. Мошелес. Студентські зошити, книжки з позначками, чернетки музичних творів, а особливо дбайливо збережені батьками листи, в яких Микола докладно описував своє життя, ритм навчання, ділився своїми спостереженнями, доносять до нас піднесений настрій людини, що перебувала в храмі музики. Так, 30 жовтня 1867 року він писав: «Я листів ваших чекаю, як нагороди небесної. Це єдина моя підтримка в моєму майже