Євдокія Корніївна (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! і така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без'язика. (Плаксиво.) Ти забув, що я твоя жінка?
Сидір Свиридович. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.
Євдокія Корніївна. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
Сидір Свиридович. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотів того сказати. Якось само на язик лізе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!
Євдокія Корніївна. Постій! Прийде сестра, то я пожаліюсь.
Сидір Свиридович. Ой лишечко! Що хоч роби мені, тільки не кажи Горпині.
ВИХІД З
Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович і Горпина.
Горпина вбігає в хату з порожнім кошиком на руці.
Горпина. Добривечір вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик і розлягається на стільці.) Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усіх яблук; а це думаю: давай забіжу до Рябка та ковтну чарку горілки.
Сидір Свиридович. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Горпина. Хіба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум'яках? Куди ж пак! Запаніли наші!
Сидір Свиридович. А хоч би трохи й запаніли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансіоні аж три місяці. Треба вам якось краще нас величати.
Горпина. Чули ми вже цієї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горілки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од біганини. Людям неділя, а мені все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщій самограй, чи самовар!
ВИХІД 4
Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович, Горпина й Химка.
Химка (виглядає з пекарні в двері). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нічого не помагає.
Горпина. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнів горілка?
Химка. А хіба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.
Горпина. То ке сюди на стіл цілий шинк.
Сидір Свиридович. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стіл з шинком.
Химка. Цій тітці все жарти. (Виходить.)
ВИХІД 5
Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович і Горпина.
Горпина. Потривай, Химко, побалакаємо!
Сидір Свиридович. Ой, не кричіть так здорово, Горпино Корніївно!
Горпина. А хіба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Явдохо, надулась, наче той індик перед смертю?
Сидір Свиридович. Явдохо… Знайшла Явдоху! Скажіть іще Вівде. Коли б іще дочка не навернулась.
Горпина. Євфросина таки мене не дуже любить, спасибі їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тітка перекупка! Свій хліб їм, не крадений.
Євдокія Корніївна. Воно, бач, сестро, не те.
Горпина. Не те; а чоловіка скубеш за чуприну, як і я свого покійного Скавику скубла. Ви своїй Євфросині не дуже