Стара Жучиха зазнаємила Джура з Сонею и Ганною.
– «Дивіться, матусю, скілько я набрала грибів,» сказала Соня, висипаючи на траву повну корзинку грибів.
– «Бач! а я скілько ходила, хоч би тобі поганого знайшла; навіть и мухомора не бачила,» озвалась Рися.
– «Не даром же говориться: щасливому по гриби ходить,» вмішався Джур.
Соня подивилась у низ и стала обтрушувать траву, котра поприлипала до її спідниці.
– «Ну – бо, Опанасе! чи даси сёгодні полудновать, чи ні? ти хиба забув, що паничі не івши?» сказала Жучиха поварові.
– «Готово! готово!» озвався Опанас, «зараз даватиму.»
– «А в тебе, Марусю, готово?»
– «Готово, пані.»
– «Коли готово, так гукай на косарів, нехай полуднують.»
Панночки розіслали під березою килим; Опанас постановив на килимі тарілки и миску з варениками. Маруся одставила кашу, розіслала рядно, положила ложки; узяла високу віху, напяла на неі Опанасову кирею, підвела її у гору и гукнула: «полудновать! полудновать!»
– «Даремно гукаєш!» глузовав Опанас, «ти ростом, хоч и з віху, а голосом не вийшла, пищиш, наче кошеня; хто таки почує тебе… А ну, кріпче гукни!»
– «Почують и так, коли захочуть,» сказала Маруся.
– «Ні, не почують.»
– «А ну, я гукну!» сказав Джур и так ревнув «полудновать!», що аж Рябко вискочив з під воза и загавкав несамовитим голосом; а луна озвалась десь далеко за Нестратовщиною.
– «От – як гукають,» сказав Опанас; «а ну, Марусю, чи не гукнеш и ти так!»
– «Одчепись!.. пристав наче мокре рядно! Хиба повилазило тобі, не бачиш, що косарі йдуть!»
Жучиха, піднісши косарям до полудня по корячку, и сама сіла з дітьми полудновать. В косарскім полудні хазяйновав приказчик Павло Миронович, чоловік вже підтоптаний. Розмова йшла весело, жваво; жартам, смішкам и вигадкам и кінця не було; звісно як буває на косовиці у доброго хазяіна.
Пополудновавши, Жучиха звеліла Опанасові іхать до дому и приготовлять вечеру. Косарі трохи спочили, хто поклепав косу, хто тілько помантачив, и пішли докошувать.
– «По чім у вас косять?» спитав Джур.
– «Вони в мене не за гроші,» одказада Жучиха, «а толокою. За гроші в один раз такоі громади не зберете; а на толоку, бачте, трохи не усе село вийшло – 120 чоловік… За гроші б и сходнійше було для мене, менше коло іх панькаться треба; та вже привикли так: толокою и скорійше и чепурнійше роблять.»
– «Як же так, що за гроші б сходнійше, аж ви ім нічого