Бурлака. Іван Карпенко-Карий

І, єй-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, й ногами брикається. Мати каже, що вона кохається з Олексою Жупаненком, а примусить її, каже, не маю сили: як не, схоче, каже, то вона й повіситься, я її знаю.

      Старшина. То ти так і кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, і сякий, і такий. Це друга річ! Ну, то постривай, я покажу їй Олексу! Постривай… Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяїном, помагай же мені!

      Сидір. Кажіть, я все зроблю. Мені аби отвіту ніякого.

      Старшина. Який там отвіт! Візьми ти Олексу зараз під арест, у мене коні на тій неділі, покрадені, скажи, що на його пада підозрініє. Галя від нього відкинеться, як від злодія, а там ми ще поміркуємо з писарем, якщо буде стоять на свойому, чи не можна його в москалі запроторить. Після завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю. іди зараз та гукни Омельяна Григоровича, він тут, у Гершка у шинку.

      Сидір виходить.

      ЯВА ІV

      Старшина (один, гука в двері). Мерщій писаря зви! От тобі й раз! Хто ждав, щоб дівчина, гола як бубон, не пішла за мене заміж? Але я хочу, щоб вона була моєю жінкою. Хотів я розбагатіть – розбагатів; хотів я почету – маю; тепер хочу красиву молоду жінку – та й не добуду?! Ні, добуду! Я Олексу того й у Сибір пошлю, як на те піде! Все спродам… Ні, це вже лишнє: цілий вік наживав, та й збуть? Можна й так обійтись!.. Старий, каже, дурна, дурна! А гроші, а худоба!! Хотів би я тепер упирем буть, щоб причарувать її…

      ЯВА V

      Входить писар.

      Писар. Пощитались. Виходить баришів п'ятсот рублів. Сотняжка и мені перепаде!

      Старшина. Дві! Тілько зробіть діло. Омельян Григорович, скажіть мені: чи можемо ми з вами вкупі заправить так, щоб супротивникам нашої волі прийшлося і свербляче, і боляче?

      Писар. Як у якому ділі, а до того ще й як кому, треба знать послідовательно.

      Старшина. Ви від мене не обіжені? Еге, ні? То й знайте: помагаєте мені – собі помагаєте.

      Писар. Істина. Я всегда так думав і так поступав, що це ви так збентежені? Яке там діло? Мабуть, круте?

      Старшина. Многосложне діло, Омельяне Григоровичу, але як і виграємо, то й могорич буде!..

      Писар. Многосложний?

      Старшина. Он який!

      Писар. Кажіть.

      Старшина. Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумієте. Єсть тут дівчина прехорошая собою – Галя Королівна. Мені захотілось її взять за жінку. Послав сватать, а вона не захотіла.

      Писар. Це діло трудне: В душу не залізеш і туди її не навернеш, куди сама не схоче.