– Пустіть, коли ваша ласка, до себе сісти відпочити! – попрохав Марко.
– Сідайте!.. – ввічливо промовив один чоловік, мабуть, господар тії хати, де люди сиділи; але якось дивуючись глянув на Марка. Він посунувсь і Марко сів. Розмова стихла.
– Що се у вас дівчата та парубки таких пісень співають? – загомонів Марко.
– Яких? – нехотя спитався господар – чоловік уже під літами, з великою бородою.
– Та негарних! – сказав Марко.
– Хто й зна… Яких уміють…
– Де вони понавчалися? – не покидав свого Марко. – Невже вони позабували старі, гарні пісні вкраїнські?
– Хто й зна… Ми не встряваємо до пісень…
Чоловік говорив нехотя, пускаючи слова крізь зуби. Марко помітив се, і йому зробилося ніяково.
– А чого це у вас садків нема? – знов запитався він.
– А де ж ми їх насадимо?..
– А он у тому краї, звідкіль я родом, – там багато садків.
– А ви ж звідкіля?
Марко сказав.
– Гм… – пробубонів дехто, а господар, помовчавши, спитавсь:
– А сюди ж ви як прибились?
– Та ось учителем у вашого пана, – хлопця вчу.
– А! – сказали чоловіки і змовкли. Озвалася жінка:
– То ж то я дивлюсь, що ви мені по знаку, – думаю собі: де це я бачила? Аж воно я вас у дворі панському бачила, як носила туди кури продавати. Коли це було? У середу? Ні, – в четвер…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.