Міжнародний літературний конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» був заснований за підтримки бренда найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.
Література, кіно, театр і пісня обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.
Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами.
Частина перша
Кріпачка
Вітер могутніми, сильними руками обіймав стрункі берізки на Мальковому подвір’ї, немов намагаючись скорити, притиснути їхні тендітні тільця до самої землі, зламати своєю могутністю. Негода, така раптова й несподівана, за якихось декілька хвиль найшла на тихе та мальовниче село Бориси, оповивши його справжніми сутінками, розбурхала спокійне плесо річки Кагамлички й розігнала селян по домівках.
У хаті ж Мальків, невеличкій, убогій та багатолюдній, цього дня в полудень було надзвичайно гамірно й неспокійно. Господиня, висока, ставна та гнівлива Килина Климівна, голосно сварилась зі старшою невісткою Домною. Їхні верескливі голоси мішалися з реготінням і несамовитими криками дітей, які носились, мов ошпарені, по хаті. Катерина забилася в куток біля вікна, радіючи з того, що може хоч трішки перепочити, й поглядала то на дощ, що пручко лився за вікном, то на колиску, у якій спав Микитко. Поряд сиділа похмура Ярина, ледь помітним дотиком руки гойдаючи колиску та косо зиркаючи на галасливих родичів. Вона зовсім нещодавно зробилася молодшою невісткою Гната й Килини Мальків, а доти жила безтурботним життям єдиної доньки заможних та поважних Дуденків. Вродлива, невеличка на зріст, тендітна Ярина Дуденкова вважалася першою дівчиною на селі, а вже посаг за неї давали який! До неї сватались майже всі парубки сільські, навіть сам пан Злотник, панський управитель, який мав чималий статок, тридцять років віку, був ставний та гарний і добудовував хату біля самої річки. Баби казали, що вони навіть зустрічалися з Яриною. Одначе та чогось збунтувалась і пішла за Василя, пасинка Гната Малька. Отак і стала вона невісткою Катерини, котра з того іноді раділа, а коли й не знала, де подітись, бо була Ярина вдачі мінливої, могла голубицею ласкавою приголубити, а могла й нагримати добряче. Катерина була єдиною з роду Мальків, кого Ярина хоч як, хоч на свій лад, а любила, інші ж викликали в неї тільки глухе роздратування. Особливо не злюбила вона галасливих дітлахів Назара, чоловікового старшого брата, надто ж тепер, коли в неї народився Микитка, такий хворобливий, такий неспокійний.
– І чого вони ото верещать? – покрививши вродливе личко, голосно прошепотіла Ярина, скосивши на Катерину тернову темінь своїх очей. Ох і ж гарні були вони, ті очі, навіть зараз, після року подружнього життя, важких пологів та недоспаних ночей біля Микитки!
Катерина знизала плечима:
– Та ж хіба вони не завжди сваряться? – І знов поглянула на мачуху. Килина Климівна не була їй рідною матір’ю, вона з’явилася в їхній хаті через рік після смерті Катерининої мами Манефи. Катерині тоді лиш минуло три рочки. А були ще два старші братики, Данилко та Стефанко, й була їм потрібна хоч яка, а мати, бо Бог забрав рідну, а бабуся Секлета вже тоді була слаба й нездужала опікуватись трьома дітьми. Отож і взявсь тато шукати дружини. Знайшов. У сусідніх Опришках зазнався з Килиною Климівною Кравчихою, вдовицею, яка мала двох синів, жінкою досить вродливою, ставною, з довгою товстою темною косою, білим личком, пишними червоними вустами та чорними звабливими очима. Вона з першого погляду зачарувала ще досить молодого Гната Малька, закохала його в себе й увійшла в його господу вже справжньою господинею. Але за матір Катерині та її двом братам так і не стала. Як же відрізнялась вона від тихої, лагідної Манефи, якою ж несхожою була на маму, котру Катерина хоч і погано, а все ж пам’ятала. Даремно Катруся сподівалась від нової мами втраченої ніжності й материнського тепла. Килина не злюбила її з перших днів свого заміжжя за Гнатом, і на все життя далося втямки Катерині, як лютувала Килина, коли чоловікова донька підійшла до неї й запитливо зазирнула в очі:
– Тепер ти будеш моєю матусею?
Килина аж сахнулась від неї та гнівливо крикнула:
– Хто сказав тобі отаку дурницю?! Потрібна ти мені, докука, від тебе ж ніякої помочі немає, саме тканини марнування, самі клопоти.
Від того крику Катруся жахнулася, твердо збагнувши дитячим своїм розумочком, що не буде ця вродлива тітонька їй матусею й не полюбить вона її так, як любила кохана матінка, яку забрали янголи.
І потекло для Катерини зовсім безрадісне життя напівсироти. Бабуся геть заслабла й лежала тепер на лежанці, стогнучи та тихо плачучи від болю. Килина ж Климівна розквітла, зробившись господинею