Підходять учасники експедиції – археологи, і виявляється, не такі вже вони й черствяки. Причепурені, поголені,[5] чемно запрошують дівчат до танцю під чийсь аж захриплий транзистор, а потім, вдовольняючи дівочу цікавість, розкажуть і про своє, що вони там за день нашкребли.
– Сподівались знайти меч центуріона, а добули іржаву, з копійку завбільшки бляшку, – самі ж і підсміюються. – Чи, може, це меч зітлів, звівся до розмірів бляшки?
– Зате з дна моря – улов, – нагадує дебелий археолог-водолаз, – ціла купа черепків, потовчених амфор… У декотрих збереглася еллінська смола, каніфоль…
– Крім того, – додає цибатий студент-практикант, – маємо ще одну стелу білого мармуру з написом. Багатющий текст!
– Що ж там написано? – цікавиться котрась із дівчат.
– Хай ось Росавський розшифрує, він у нас поліглот, – кивають копачі на худорлявого бородатого юнака, що й сам, видно, трохи соромиться своєї мудрецької закучерявленої бороди.
– Коли ж це ви розшифруєте? – допитується в нього Світлана Вусик.
– Уже розшифровано, – відказує він скромно.
– То поділіться й з нами, якщо не секрет!
– Я народилась від афінської матері й від батька із Герміона, – речитативом проказує він, не зводячи очей з Інни Ягнич, – а ім'я моє Теодора. Я бачила багато країн і плавала по всьому Понту, бо мій батько і мій муж мореплавці. Воістину щасливими були мої дні серед любові та муз!.. І зовсім молодою, народивши дочку, що була схожа на мене, я посеред надії і життя покинула цей сонячний світ, переселившись у безкрайній край – хадес…»
– А далі? – чомусь хвилюючись, запитала Інна.
– Далі мармур надщерблений…
Інна знайома з цим хлопцем, – медички не раз зустрічалися з археологами в районнім Будинку культури. Для неї щось є в ньому навіть привабливе,[6] очі такі ясні по-дитячому, а часом спалахують просто натхненням, коли хлопець почне про свої городища, про поему античних степів – золоту пектораль чи про інші найновіші знахідки в тутешніх краях. Те, що для інших черепок чи бляшка, для нього річ унікальна, заслухатись можна, коли стане дошукуватись у викопних предметах магічного, навіть священного змісту, в якійсь ужитковій речі розгледить, скажімо, античну оберегу, що мала оберігати скіфа-степовика від злих сил, від поганих очей, від поразки тощо. Росавський чомусь був певен, що археологічні зацікавлення Інни мають характер глибокий, постачав її книжками з античності, альбомами, де так гарно були відтворені художні вироби давніх майстрів, коли людина ще почувала свою близькість із птахом і звіром, з рослиною й зерном, лісовим чи водяним божеством… Дівчині справді був цікавий той світ розбурханих античних фантазій, поетичних кохань і диких вакханалій, світ, у якому цей юнак-археолог почувається так упевнено й вільно. Пам'ять у нього – з електронною машиною міг би змагатись: тримає у голові цілі поеми Овідія й трактати античних