Володар бліх. Життєва філософія кота Мура. Эрнст Гофман

лишилося незаписаним, могло бути ще підозрілішим і навіть містити в собі беззастережне визнання у вчиненому злочині”». Ті, хто зміг ознайомитися з рукописом або надрукованими аркушами «Володаря бліх», легко впізнали в гротескній постаті зловісного Кнарпанті всім відомого шефа поліції фон Кампца. За наказом уряду всі папери, які пов’язані з твором, – рукопис, набірні аркуші, листування з видавцем, – конфіскують. Фрідріх Вільгельм ІІІ особисто втручається в справу, вимагає допитати письменника. Хворого Гофмана тягнуть на допит. Він вже не може писати, частковий параліч відняв йому руку. Диктує виправдальну промову і завершення «Володаря бліх». Його розбиває повний параліч, але мозок ще ясний, і письменник диктує свій останній твір «Кутове вікно» – своє художницьке кредо. 25 червня 1822 року Гофман вмирає.

      Вже понад два сторіччя відділяють нас від народження того незвичного і напрочуд яскравого явища, яке визначають терміном романтизм. Теоретичні засади мистецького романтизму і художні твори на їх основі виникли в Німеччині, цій неіснуючій тоді як політична й економічна цілісність країні, у строкатому конгломераті маленьких і великих держав, об’єднаних лише спільною літературною мовою. Треба підкреслити – саме літературною, писемною мовою, бо розмовляли у всіх цих понад трьохстах державах різними діалектами, іноді дуже відмінними. Роль мови і літератури, цією мовою створеної, була одним з найважливіших чинників, що духовно зближував пруссаків і саксонців, баварців і фрізів, швабів і тюрінгців та інших германців. Така велика відповідальність мови і літератури була обумовлена тим, що до державної єдності було ще дуже далеко і єднання відбувалося не на матеріальній земній основі, а у високій духовній сфері. Романтизм з’явився на світ в один з найбурхливіших часів європейської історії. Могутня гроза великої революції 1789–1793 років пролилася кривавим дощем на землю Франції. В сусідніх німецьких землях, що перебували в спокійній дрімоті, найчутливіше реагували на громові розкоти і зловісні спалахи революційних подій молоді «різночинці»-інтелектуали, той тонкий прошарок людей високої духовної культури, життєвий потенціал яких не був задіяний суспільством. Дрібні урядовці, як гетевський Вертер, бібліотекарі у замках можновладців чи гувернери в багатих родинах, як Гельдерлін, або в кращому разі студенти і викладачі провінційних університетів, офіцери в малих чинах або священики в бідних парафіях, вони були глибоко невдоволені своїм становищем і шукали розради в царині філософської, естетичної думки і художньої творчості, їхня революція відбувалася не в політиці, а в естетиці, але дух бунту й протесту був доволі могутній, і повстання проти віджилих форм і норм в художній творчості, заперечення поетики панівних мистецьких напрямів, течій, стилів змітало їх з арени громадського зацікавлення. Летіли не голови під ножем гільйотини, як у Франції, а руйнувалися авторитети, усталені репутації, самовдоволене, пафосне