Карби і скарби. Посвіт карпатського світу. Мирослав Дочинець

кедь дадуть легітимацію, що карати його не будуть, а призначать служити в жандармерію, де він користи принесе за десятьох. І тоді запанує спокій і порядок на Верховині”».

      Я не вірив вухам: що говорить сей чоловік?

      «І ти не віриш. Я сам собі не вірю, але чинити мушу саме так. Вовк чує напасть. А чехи пристануть на моє слово. Кого бояться, того шанують. Такого жандарма ще не було в Підкарпатті, яким я стану. Я два фронти пройшов, я крейцер у воздусі поціляю, я на ведмедя з ножем іду, я кожний камінчик пізнаю від Вігорлата до Говерли і знаю, хто чим дихає. Вір мені, хлопику: прокляті найщирішими святими стають, недруги – найліпшими слугами. Шугай себе ще покаже вивернутим боком. А кедь не дадуть на се згоду, рознесу судову кафедру в Хусті, пущу на вітер, як пір’я. З гранатами піду на Прагу й Будапешт. Так і запишеш».