– Бути тобі моїм спадкоємцем! – сказав щиросердний Серафим.
Він вдоволено кліпнув, коли Мускулюс у відповідь не сплюнув через ліве плече на знак довіри до лейб-малефактора. Двом попереднім «спадкоємцям» старенький Нексус уже вирвав їхні грішні язики за хамську неповагу до його віку та звання.
А це Кольраунове пташеня…
Молоде, видно, та раннє.
– Доброго здоров’я, майстре Андреа!
Всупереч очікуванням, власник майстерні не вийшов зустрічати дорогих гостей. І синів уперед не послав. У воротях тупцювала його дочка (молодша, згадав Мускулюс), посміхаючись радісно й трішки розгублено. Дівчина була непогана, але кривенька, тупцювати в неї виходило не дуже. Згори, з даху карети, захихотів пустосміх Т’яден. Втім, хлопець швидко згадав про «крижаний дім» – швидше, ніж хотілося б! – і насупився. У його віці подвійна платня лише частково затьмарює інші, хай і тимчасові незручності.
– І вам квітучої принадності, моя пані!
– Ой, та що ви кажете… – щічки кривенької спалахнули шипшиновими пуп’янками. – Зовіть мене Цетинкою. Заїдьте в двір, ми для вас уже все приготували!
Заїжджати чаклун не квапився.
– Як здоров’я майстра Леонарда?
На самий вершечок паркана видерся кіт: величезний, сивий. Шерсть на звірі стояла сторч, хвіст нагадував турристанську шептуху, коли та розпускається в небі димовим стовпом. У бурштинових очах кота читалося презирство. Він задер лапу та заходився вилизувати себе в інтимних місцях. Немов за змовою, крізь ноги Цетинки рвався назовні дрібний песик і заливався пронизливим гавкотом. Кіт згори озивався басовитим гурчанням.
Песик був веселковий, з виразною прозеленню на хребті.
Це викликало захват лише у гвардійців: сам Мускулюс давно знав, що у Фарбівній слободі всяке трапляється. Птиці тут не тримають – кури дохнуть від закрепу, качки годинами плавають у дубильних ночвах і тому в їжу непридатні, навіть фаршировані яблуками й розмарином. Гусаки без голови бігають подвір’ям днів по три, а коли й понад тиждень… Корів доять рідко, замішуючи на темному, плямистому молоці їдке протравлення чи дубову кору. Пити ж це зілля чи робити сир-сметану ризикне хіба що запеклий некромант з метою приборкування повсталих із пекла.
Зате собаки й коти виживали, навіть ставали отакими гарними.
– Таточко, хвала Вічному Мандрівцеві, здоровий. Він у матусі. Хворіє вона, матуся, давно-давно хворіє, ось він і сидить поряд… А Шишка в майстерні порядкує. Йому до вечора в Пшибечани, братикові Алоїзу п’ять сувоїв марокену відправляти й півтора