– Приїхали, добродію!
Як і розпорядився клієнт, агітатор зупинив карету на перехресті, за два квартали до провулка Усікновіння Глави. Далі обер-квізитор збирався пройти пішки. За право зватися «агітатором» (старореттійською – «візник шляхетних») будь-який візник нижчого рангу без вагань пожертвував би особистою бляхою, бородою та честю дружини. Однак до Гільдії Агітаторів приймали виключно каретних кучерів, та й то з розбором. Коштували послуги агітатора втроє-вчетверо відносно інших. Зручність карети, м'яка їзда, заборона бравування та гарантія своєчасного прибуття саме туди, куди ти збирався прибути, на думку барона, цілковито окуповували витрати.
– Дякую, голубчику…
Кинувши агітаторові срібний бінар і не чекаючи на здачу, фон Шмуц рушив у бік готелю. У голові нарешті проясніло, і туди, як у басейн з різних труб ллється вода, безперешкодно вливалися й виливалися нескаламучені особистими оцінками враження дня. Залишалося чекати, поки басейн наповниться.
Це також була складова частина методу, що зазвичай давав пречудові результати. Втім, траплялися й прикрі невдачі.
– Добрий вечір, ваша світлосте! Ви, либонь, знову в готель? Сонце ось-ось сяде, а ви все на службі?
Барон спіткнувся на рівному місці й мало не вилаявся, хоч і не любив брутальної лайки. Де він узявся на його голову, цей стряпчий?! Руки свербіли прогнати настирливого крючкотвора втришия. На жаль, анінайменшого приводу для рукоприкладства не траплялося. Привіталася людина, поцікавилася справами – не штурханами ж його за це, справді?
– Добрий вечір, добродію. Ви надзвичайно проникливий. Я на службі цілодобово. І йду саме в «обитель героїв».
– Як я вас розумію! Ні хвилини спокою, ані жодної хвилиночки. Ось, звольте подивитися: вчинив позов до Ордену Зорі за всією формою, – стряпчий продемонстрував товстий шкіряний планшет для паперів. – Не муха начхала: позовну заяву у двох сувоях, рекомендований лист із оголошенням претензій, виплата королівського мита, додаток з описом, завірений у нотаріаті, копію – в Гільдію Готельєрів… Знову ж, збереження майна зниклих безвісти, запити, протоколи…
Дивна річ: барон перейнявся співчуттям до старанного пана Терца.
– Добряче ми з вами попрацювали, ваша світлосте, добряче…
– А скажіть, пане Терц… Ви не в курсі: кухня в «Притулку героїв» стерпна?
– Сам досі не харчувався, але відгуки чув винятково похвальні. Винятково! Тамтешня куховарка свою справу знає.
«Яку саме?» – хотів глумливо поцікавитися Конрад, але вчасно стримався. Все-таки обіцяв Трепчикові не розголошувати. Слово честі слід тримати, навіть якщо дав його простолюдові.
– До речі, про куховарок! – іти мовчки стряпчий був нездатний категорично. – Довелось мені недавно реєструвати