Свого часу, тількино приїхавши на навчання до храму Шестирукого Крі, Джеймс серйозно вважав, що Крістобальд Скуна, засновник храму, справді шестирукий. І був дуже здивований, коли, вручаючи магові листа від діда, він виявив, що уславлений гіпнотконверер – такий же, як усі, а шестирукість – лише художній образ.
Зате в Бадандені, дивуючись із моторності Ахмета, хлопець ані крапельки б не здивувався шестирукості, восьминогості й двоязикості власника пансіонату. Мабуть, Ахмет міг би сказати без крихти перебільшення: «Пансіонат – це я!»
Зараз Ахмет, не перестаючи сипати наказами праворуч і ліворуч, реєстрував у книзі пару нових гостей, з усього видно, подружжя. Скрізь у дворі вирувало життя – бурхливе, але доволі тихе, щоб не потурбувати постояльців, які в цей час іще відпочивали.
Як це виходило, Джеймс не знав. І знати не хотів. Зворотній бік будьякого мистецтва – мало привабливий, на відміну від фасаду.
Одягнуті нові гості були пореттійському. Спершу Джеймс вирішив, що перед ним – не дуже заможний аристократ із дружиною. Гість, чоловік удвічі старший за Джеймса, відзначався елегантністю вбрання та вишуканістю манер. Дорожня перука до пліч, борідка клинцем, розділена посередині сивим пасмом; у правій руці – чорна тростина з набалдашником у вигляді пучка мідних цвяхів.
При шпазі, проте він не справляв враження чоловіка, який часто оголює клинок. Але іронічний прищур і твердість погляду ясно промовляли: чіпати цього пана – все одно що під сокиру підставлятися.
А коли б якомусь забіяці здалося замало цих прикмет, то нахабу зупинив би багаж гостей. Купа валіз, баулів, капелюшних коробочок і саквояжів дріботіла на павукових ніжках слідом за власником, хижо клацаючи замками – й, без сумніву, відважно кинулася б його захищати, якби маг потребував допомоги.
Дружини мага Джеймс не запам’ятав. Не личить дворянину витріщатися на пані, наче вуличному роззяві. Ну, руденька, середніх років. Станом пишна, але з талією. На любителя. Напевно, провінціалка, що зуміла за допомогою шлюбу перебратися до столиці. Теж чародійка?
Навряд…
Занадто простецька на вигляд.
Залишивши Ахмета влаштовувати новоприбулих з усіма мислимими й немислимими зручностями, він покинув двір пансіонату. Минув конов’язь – точніше, верблюдов’язь, якщо судити з кількості горбатих велетнів, що меланхолічно жували жуйку. Мимохідь підморгнув гарненькій служниці – та несла повний глечик так, щоб підкреслити круті стегна; у відповідь піймав грайливу посмішку…
І пішов відпочивати далі.
Відпочинок, кажучи по честі, – заняття надзвичайно втомливе. Хтось охоче віддасть перевагу суворій долі цілодобового лісоруба, аби тільки не прилягти на тахту серед невільниць та солодкоголосих чангирів. На тахту, панове мої, раз ляжеш, два ляжеш, і не встанеш, і ліс рубати не схочеш; дивишся, а життя пролетіло повз тебе.
Так і проциндриш увесь свій вік, сунувши троянду за вухо.
Ні тобі солоного поту, ні пальця, необачно відтятого сокирою, ні докорів дружини, ні плачу малих дітей, ні болю в спині, ні безсоння,