Коваль глянув на мене зацікавленіше, а я гостріше відчув, у яку дурнувату ситуацію втрапляю.
– Ось, – я засукав правий рукав і показав Кобланові обрубок. – Бачиш?
– Бачу, – похмуро відповів коваль. – Не сліпий.
– І я бачу, – жорстко сказав я. – Отож, я знову хочу тримати меч у цій руці.
– Як ти це собі уявляєш? – запитав коваль, подумавши.
– Погано уявляю, – чесно зізнався я. – Щось на кшталт залізної руки…
І осікся.
Коваль оглянув мене уважним поглядом з голови до ніг.
– Ти дурень? – поцікавився він.
– Так, – несподівано для себе самого підтвердив я.
– Схоже, – погодився Коблан. – І хто тобі таке нарадив?
– Та, – ухильно відповів я. – Ще один дурень…
Коваль добряче ковтнув зі своєї піали, підвівся і пройшовся по кімнаті. Я відчув, що в горлі у мене пересихало, і теж поспішив піднести до губ піалу. За цей час Кобланове вино кращим не стало. Навіть навпаки.
– Певно, Друдл? – раптом запитав Коблан, зупиняючись просто переді мною.
– Він, – вичавив я, похлинувшись вином.
Коваль задоволено хмикнув і знову заходився міряти кроками кімнату.
– Друдл, Друдл, Друдл Муздрий, – буркотів він у такт ходьбі. – Друдл… Найлютіший язик Кабіра. І про мене, певно, казав, що я – дурень… Казав чи ні?
Я зам’явся. Сказати правду – образиться коваль. Збрехати – однаково випливе, рано чи пізно. І взагалі, не люблю я брехати. Не люблю й не вмію.
Я вже відкрив було рота, щоб сказати «так», але замість цього просто кивнув.
Коваль зупинився посеред кімнати, трохи подумав про щось своє; потім, певно, дійшов якогось висновку й повернувся до стола.
– Якби збрехав – вигнав би я тебе, – довірчо повідомив мені Залізнолапий. – Геть. А так – поговоримо…
3
…У кузні було дуже жарко. У кутку палав горн, бризкаючи довкруж гарячими червоними вилисками. Іншими джерелами світла були: невелике віконце під стелею й кілька запалених смолоскипів. Двоє підмайстрів ретельно лупили великим і малим молотами, надаючи хитромудрої форми розпеченій смузі металу – певно, ґарді майбутнього меча.
Третій підмайстер орудував ковальським міхом, роздмухуючи горн – який і без того, на мій неосвічений погляд, горів доволі добре.
По стінах на вбитих гаках були розвішано в зразковому порядку молоти, молотки, молоточки, зубила, кліщі, щипці й ще безліч інших інструментів, назви яких я не знав. Пахло вогнем (якщо вогонь має запах), розпеченим залізом і ще чимось незрозумілим, але приємно збудливим.
Доки я з цікавістю оглядав кузню, Коблан нетерпляче махнув мені рукою, запрошуючи йти за собою.
У протилежній від входу стіні кузні, за три кроки від горна, виявилася ще одні двері, яких я раніше не завважив. Коваль відчинив їх і, пригнувшись, щоб не знести головою одвірок, увійшов.
Я протиснувся