І неспроста Олег не бажав говорити ані з поліцією, ані з ним. Бо працював на чоловіка чи організацію, про яких ніхто нічого не знав. На чоловіка чи організацію, яка змушувала кожного мовчати як риба. Якраз звідси Харрі і має розпочати своє слідство.
Ракель почала плакати і зарилася обличчям йому в шию та волосся. Її сльози зігріли Харрі шкіру; вони потекли під сорочку, на груди і проникли в серце.
Темрява впала швидко.
Сергій лежав на своєму ліжку, витріщившись у стелю.
Одна за одною спливали секунди.
Найважче і найдовше – це чекати. І він навіть не знав достеменно, трапиться це чи не трапиться. Чи стане необхідне неминучим. Він погано спав. Бачив погані сни. Він мав знати. І він певний час тому зателефонував Андрію і спитав, чи можна поговорити з дядьком. Але Андрій відповів, що отамана наразі немає. І все.
Отак завжди бувало з дядьком. А більшу частину свого життя Сергій навіть не підозрював про його існування. Тільки після того, як він (а вірніше, його представник-вірменин) з’явився і навів порядок, Сергій почав наводити довідки. І він з великим подивом дізнався, як мало в його сім’ї знали про цього родича. Сергій встановив, що дядько прибув звідкись із заходу і через шлюб став членом їхньої родини в 1950-х роках. Дехто казав, що він – литовець, із родини куркулів, селян-землевласників, яких Сталін активно виселяв, і саме тому родина дядька опинилася в Сибіру. Інші стверджували, що він був членом невеличкої громади «Свідків Ієгови», яких депортували з Молдавії до Сибіру 1951 року. Старенька тітка казала, що хоча дядько й був начитаним, чемним і мав талант до іноземних мов, він швидко призвичаївся до їхнього простого стилю життя і прийняв як свої старовинні традиції сибірських урок. Напевне, саме ця його здатність призвичаюватися у поєднанні з неабиякою діловою хваткою швидко змусила решту урок визнати його своїм ватажком. Невдовзі він уже керував однією з найприбутковіших контрабандистських мереж у всьому Південному Сибіру. У вісімдесятих роках двадцятого століття його бізнес настільки розрісся, що представники влади навіть за хабар уже не могли заплющувати на нього очі. Коли міліція вчинила напад (а це було в часи, коли Радянський Союз уже тріщав по швах), то це, за словами одного сусіда, який пам’ятав дядька, був удар настільки потужний і кривавий, що скоріше нагадував бліцкриг, а не дії правоохоронців. Спочатку з’явилися повідомлення про те, що дядька