Різке зростання частки позашлюбних дітей стало наслідком збільшення кількості консесуальних шлюбів. Найбільшого поширення такі шлюби одержали у чоловіків у віці до 20 років, а в жінок – у віці до 18 років [20]. Поширеність таких шлюбів серед молоді свідчить про зміни матримоніальної поведінки молоді та вказує на поширення нових традицій «пробних» шлюбів.
Відбувається збільшення кількості одиноких людей. За міжпереписний період (1989-2001 рр.) значно зросла частка домогосподарств, що складаються з однієї особи (на 150%), і становила у 2008 р. 23,7%. Дослідники пов’язують це із значним підвищенням показників смертності та розлучуванності [15].
Гостро постає проблема неповнолітніх одинаків, тобто сирітства, в тому числі соціального, що є одним з деструктивних проявів функціонування сім’ї. Джерелами поповнення соціального сирітства стають міграція, розлучення, засудження батьків, позбавлення їх батьківських прав, стихійні лиха, аварії та катастрофи на виробництві і транспорті, передчасна смерть батьків, різке зростання кількості відмов матерів від утримання і виховання своїх дітей. Поза сім’єю і державною дитячою установою неповнолітня людина часто опиняється на вулиці [7].
Ще складнішою сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків [9]. Відсутність батьківської сім’ї нівелює уявлення молодих людей про сімейні ролі та ускладнює в майбутньому створення та повноцінне функціонування власної сім’ї.
Сім’я є основним інститутом, що визначає демографічний та соціально-економічний розвиток держави. Але в українському суспільстві відбувається зміна ціннісних орієнтацій на шлюб та сім’ю, стійке переважання малодітності неоднозначне розуміння сімейних ролей та обов’язків членами подружжя, відсутність орієнтацій на здоровий спосіб життя, що підкріплюються важким економічним становищем більшої частини українських родин та високою міграційною активністю, сприяють поширенню кризових явищ на все суспільство, що загрожує здоровому існуванню нації та повноцінному відтворенню поколінь. Враховуючи те, що в Стратегії демографічного розвитку України на 2006 – 2015 рр. відводиться основна роль у забезпеченні стабільності державного розвитку через відновлення сімейних цінностей, забезпечення морального здоров’я сім’ї, виховання свідомого батьківства та запобігання соціального сирітства; збереження традицій середньодітності там, де вони ще існують, та формування настанов на дводітну родину; формування української національної ідеї, гордості за українську державу, що протидіятиме еміграційним настановам[16], важливо передбачити виділення й освоєння державних коштів