Певне, з часом за допомогою колективного підсвідомого й знайшлося це єдине вірне слово, що мало уточнити, узагальнити та окультурити процес – не бухаємо, не п’ємо, не щось там ще, а саме – відпочиваємо. І коли люди на запитання: «Що ви зараз робите?» – відповідають саме так, влучно і коротко, той, хто запитує, безпомилково розуміє, чим насправді зараз активно зайняті його друзі. Країна втомилася, країна відпочиває – це наш повноцінний, нічим не затьмарений український уїк-енд.
А діти тим часом удома ховаються в шафи або чемодани, граються в пісочницях на вулиці – і ростуть. Пляшка пива і сигарета в руці, як і в інших мамульок-подружок на дитячому майданчику, пару матюків в якості виховного моменту – і всі діла. Оля насправді не знала, що означає вислів, який так часто повторює мама: «Олю, йди нах… звідси!» – проте мала підозру, що мама чимось незадоволена і сердиться. В принципі, це й не дивно, і у вісім років зовсім не обов’язково знати значення всіх дорослих слів, наразі достатньо розуміти загальний сенс, тим більше, що, як правило, коли мами поверталися з магазину з пивом, «нах…» йшла вся пісочниця, починаючи з галасливого дворічного Васі з незмінною червоною лопаткою в руці, якою він, якщо необхідно, заплющивши оченята, відчайдушно відбивається від усіх навколо, й закінчуючи тихим трихрічним Миколкою в жовто-брудному картузі з синім якорцем, який, якщо вже б’є, то так, що супротивник із диким плачем падає з ніг. Це важливий момент: тут кожен ізмалечку має відпрацьовувати свою техніку і тактику ведення бою, в залежності від характеру та фізичного розвитку, бо вміння вчасно «дати в бубен» – єдиний життєствердний філософський елемент, який щонайкраще цементує стосунки без зайвих слів та сентиментів та згодом гарантує відносно впевнене та гонорове життя в якій-небудь місцевій підлітковій банді. Тож стусани давно стали єдиним прийнятним, більш того, конче необхідним елементом виховання; на маму, яка не лупцює свою дитину, тут дивляться з підозрою – чи не задумала чого поганого; тут панує суворий закон виховання безжальних воїнів асфальтових підворіть і неблагородних лицарів гоп-стопу.
Поки мами бухають пиво і курять, доглядаючи за надто рухливими «чемоданчиками», татки, яким пощастило з працевлаштуванням, тяжко і вперто працюють на заводах, що, обступивши Постройку щільним кільцем, коптять трубами небо і поки що дають можливість заробити на молоко, горілку та хліб. Ці заводи старі, наче динозаври, але сумлінно видають на-гора стратегічну продукцію: труби, насоси, вузли для атомних станцій та газопроводів; проте їхній останній льодово-економічний період наближається до кінця з небаченою