Тобто, в підтексті цього тексту міститься майже пряма вказівка на те, що протилежне «матеріалістичному рішенню» – ідеалістичне – є таким, що не «підтверджується історією науки, а також розвитком практики», тобто, однозначно є хибним і, відповідно, шкідливим для людства.
З цього приводу видатний вітчизняний філософ Павло Васильович Копнін висловився влучно й дотепно: «Створивши картину суцільної реакційності світогляду Нільса Бора, Альберта Ейнштейна і Вернера Карла Гейзенберга (усі троє – лауреати Нобелевської премії – Б. П.), ми потім самі не можемо вирішити, яким чином з такими поглядами вони змогли зробити все те, що вони зробили для науки й навіщо тоді взагалі потрібний науковий світогляд, якщо й з реакційним не так вже погано виходить» [47; с. 461].
У свою чергу в своїх нападках на наперед визначено недолугих своїх ідейних ворогів заокеанський опонент авторів статті «Ідеалізм» в боргу не залишився, давши в Американській Енциклопедії статтю-відповідь під назвою «Materialism», в якій, зокрема, говориться: «Матеріалісти» – це люди, які лише невиразно запевняють, що все є сукупність, або взаємодія фізичних об’єктів без будь-якої визначеної концепції відмінності між фізичним і не-фізичним» [95; с. 424–425].
Тут вже прямо й відверто вказується на апріорну розумову недієздатність прихильників матеріалізму. В такому разі стають зовсім незбагненними такі факти, як, наприклад, розробка теоретичних засад створення лазера лауреатами Нобелевської премії матеріалістами Олександром Прохоровим і Миколою Басовим.
Тобто, кожна з ворогуючих сторін зайняла абсолютно принципову позицію, звинувативши іншу в, принаймні, недолугості, якщо не в інтелектуальній неповноцінності. Без звертання щонайменшої уваги на такі докучливі речі, як факти, керуючись, знову ж таки принципом: якщо факти суперечать позиції, тим гірше для фактів.
Як казав Блез Паскаль, «Les extremites se touchent…» («Крайності збігаються…»). В тому числі – крайності світоглядні.
З цього приводу Карл Маркс зауважив: «Грубий матеріалізм рівнозначний грубому ідеалізму й навіть фетишизму» [57; с. 198].
Грубість – в обох її іпостасях: і як примітивізація, й – через неї – спотворення змісту справи; і – як брутальність форми висловлювань – застосовувалась в даному випадку з обох боків лінії «ідеологічного фронту» по відношенню до людей з іншим світоглядом.
Однак бути іншим не означає бути гіршим.
Не є Дев’ята симфонія Людвіга ван Бетховена ані кращою, ані гіршою за Сорокову симфонію Вольфганга Амадея Моцарта: вона є іншою.
Не є троянда ані гіршою, ані кращою за волошку: вона є іншою.
На клумбі народів з їхніми культурами, мовами, світоглядами немає ані «ріп’яхів», ані «будяків», гідних лише того, щоб бути викинутими на смітник Історії: квітка кожної культури, кожної мови, кожного світогляду є своєрідною, неповторною, унікальною.
Не є дванадцять