Продовження цитати: «Во время петровских Азовских походов 1695 и 1696 годов мазепинские полки входили в состав сил боярина Шереметева. В 1697–1698 годах вместе с русскими войсками малороссийские казаки ходили на турецкую крепость Очаков.
С началом Северной войны 1700–1721 годов гетман И. С. Мазепа по царскому повелению обеспечивал содержание гарнизонов и фортификационные работы в крепостях Левобережной и Правобережной Украины. Его полки действовали на вспомогательных театрах военных действий под Псковом, на Волыни, в Галиции и Белоруссии».
Загляньмо до «Історії русів» Георгія Кониського (Москва, 1846, перевидання українською – Київ, 1991), щоб переконатися – а це, по суті, літопис, документ! – куди тільки не ганяв Петро І Мазепу з його козаками воювати. (І Петро І ганяв, і до Петра І ганяли інші царі).
Рік 1694-й – гетьман Мазепа воює з татарами. Рік 1695-й – гетьман Мазепа з військом допомагає московитам завойовувати Азов. Як стверджує Г. Кониський, Мазепа з козаками в супрязі з московитами за одне літо здобув чотирнадцять турецьких міст. Мурованих, себто обнесених кріпосними стінами, здобув. 1697 рік – Мазепа захоплює Очаків, розбивши Іслам-пашу з його військом і флотилією. Війна зі Швецією, що почалася 1701 року, не обминула Мазепу з козаками, воював український гетьман, як кажуть, на всіх фронтах.
Прикривав російські границі від шведів, воював під Псковом. Наступного року Мазепа – у Ліфляндії та Курляндії. У 1705 році Мазепа з 30-тисячною українською армією з наказу Петра І вирушив y Литву. І навіть заходив до Польщі і воював під Замостям.
А скільки ще попереду буде походів! Щоліта по кілька разів. Весь час Петро І кидав полки Мазепи в походи за Російську імперію і цим убивав двох зайців: захищав Росію руками малоросів і зменшував їхні сили – сильні малороси його і насторожували, і лякали…
І так Іван Степанович трудився – з одного походу відбуваючи в інший – з року в рік, добре виконуючи доручене йому діло, був досвідченим стратегом і тактиком, дипломатом, військовим, політиком, володарем держави козацької, трудився на дві країни – Україну й Росію (більше на останню, тут йому Петро І не давав перепочинку), аж доки не став тим, ким і мав стати, враховуючи його численні таланти і вміле керівництво – «Царского величества Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетьманом».
І булаву отримав по заслугах – інших таких тоді в Україні не було. І тоді його ви-исо-око цінував Петро I. Вище за своїх сановників та військовиків і часто з ним радився. І Мазепа завжди давав цареві точну і вичерпну відповідь – цар ним був тоді дуже-дуже задоволений і казав: нам би побільше таких Мазеп, ого як би ми пішли далеко вперед!..
А потім він став… зрадником. З якого дива?
Вже як Україна нарешті – НАРЕШТІ!!! – здобула те, за що боровся Іван Степанович Мазепа і за що зложив голову свою, – волю і незалежність, – лише тоді про нього, про Івана Степановича Мазепу, гетьмана Божою милістю і Божим покликанням, нарешті почали писати