– Іще що-небудь? – випередив його питанням молодик із метеликом.
– Вибачте, – Віктор раптом затнувся. Йому не хотілося видавати себе. Він злякався, що тільки-но почне ставити питання – вся пошана, вся чемність бармена випаруються. Адже автоматично Віктор перейде з розряду клієнта в розряд слідчого.
– У вас є млинці з ікрою? – запитав після заминки Віктор.
– Є, – кивнув бармен. – Треба тільки хвилин п’ять-десять почекати – гаряче мені піднімають із ресторану. Подзвонити?
– Ні-ні, дякую. Мало часу. – Віктор зітхнув із полегшенням. – Іншим разом.
– Приходьте ще, – всміхнувся бармен.
– Гаразд, – пообіцяв Віктор.
Униз він спустився пішки. Знову ноги повели його геть від автостоянки. Він спускався по сходах, які вели до фонтанів. Порівнявся з дирижаблем, підійшов до нього.
Майданчик, над яким витав дирижабль, був обнесений червоними дорожніми бар’єрчиками. Нижній кінець каната був прив’язаний до великого газового балона.
Поряд на землі лежали ще два такі балони, стягнуті докупи у двох місцях брезентовими пасами. Поблизу нікого не було.
Потоптавшись під дирижаблем, Віктор спустився до фонтанів, перейшов на інший бік майдану. Озирнувся на дирижабль. З цього боку він особливо сильно впадав у вічі.
Прогулюючись, зупинився поряд зі скляною будочкою ДАІ. Звідси теж був чудовий краєвид.
Із будки вийшов сержант, суворо подивився на Віктора.
– Вам що тут потрібно? – запитав він невдоволеним голосом.
– Нічого, просто прогулююся.
Віктору знову не захотілося розкриватись і ставити даішникові вже виниклі в голові запитання. Це можна буде зробити й пізніше. Навіщо зараз собі настрій псувати.
«Треба їхати в Москву і якнайшвидше, – подумав він. – Якщо несподівано приперти його до стінки, він, може, і розповість усе…»
Уночі, сидячи на кухні, Віктор зателефонував Георгію. Голос у того, на Вікторів подив, виявився бадьорий. Думку про поїздку в Москву він після недовгої паузи схвалив.
– Добре, – сказав Георгій. – Завтра поїдеш на два дні. Квитки привезуть уранці в райвідділ. Тільки запам’ятай мою пораду: якщо відчуєш, що він замазаний, домовся про наступну зустріч і негайно повертайся до Києва.
Чекаючи на квитки, Віктор не витрачав часу даремно. Він викликав свого стажиста. Відправив його в ДАІ з’ясувати, хто чергував у будці на майдані Незалежності в ніч із двадцятого на двадцять перше травня. Знайти його та допитати. Дізнатися: бачив той даішник що-небудь чи ні.
Коли окрилений новим завданням стажист Занозін майже бігом вискочив із кабінету, Віктор розслабився. Опустив у склянку з водою кип’ятильник. Дістав баночку з-під майонезу з меленою кавою, дві ложечки. Підготував і другу склянку з водою, після чого зателефонував майорові Криську.
– Товаришу майор, зайдіть до мене на каву! – промовив Віктор у трубку награно-сухим голосом.
– Ну ти знахабнів! – розсміявся