Кінороман «Подвійна гра в чотири руки» – один із таких «завтрашніх фільмів».
Тому жанр, обраний автором, – не випадковий. Певно, по-справжньому оцінити його можуть ті, хто має професійні стосунки з кіно. Адже в цьому пригодницькому, авантюрному детективі автор навмисно уникає того стилю, за яким можна впізнати будь-який твір Ірен Роздобудько.
Саме в цій книзі надається перевага візуалізації дії, а не метафорі. І саме тому кожну «сцену» – себто розділ – можна не тільки прочитати, а й побачити у власній уяві.
Гадаю, що якби такий фільм було знято – і знято на гідному рівні, – він зацікавив би будь-якого глядача. Адже тема, як кажуть кінематографісти, «смачненька»: Київ початку ХХ століття, кілька загадкових убивств – у Санкт-Петербурзі і на пароплаві, що здійснює розважальний рейс уздовж берегів Дніпра. Убивства тісно пов’язані з політикою, а розслідування – з коханням.
Автор водночас ненав’язливо зачіпає і цікаві історичні факти: саме на початку ХХ століття було задумано перші морські лайнери, з борту яких міг злітати військовий літак. І називає забуті імена. Скажімо, мало хто знає, що саме в Києві жив і працював конструктор перших в Україні дирижаблів інженер Федір Фердинандович Андерс, доля якого потребує окремого дослідження, що в Києві існував потужний авіаційний гурток, із якого вийшло багато відомих винахідників і пілотів. Саме з їхньої майстерні, за романом, було викрадено креслення потужної повітряної зброї. І це викрадення потягнуло за собою низку злочинів. Їх, як і належить у класичному детективі, розслідує доволі чудернацька парочка головних героїв: усунутий від справ слідчий-невдаха Олексій Крапка з Києва і норовлива генеральська донька з Санкт-Петербурга Муся Гурчик. Головні, та й другорядні герої виписані жваво і виразно, що завжди імпонує кінорежисерові й додає «кінематографічності» роману. І ще раз хочу наголосити: мене, як кінематографіста, у цій книзі перш за все захоплюють блискуче побудовані сцени і діалоги.
А ще вражає нова несподівана іпостась письменниці, котра не втомлюється дивувати читача своєю багатогранністю.
І завжди «грає в десять рук».
Валентин Марченко, кінорежисер вищої категорії, заслужений діяч мистецтв України
«…Учора в новому приміщенні публічної бібліотеки відбувся зимовий благодійний аеробал.
На балу були присутні: його світлість генерал-губернатор київський, подільський та волинський Федір Федорович Трепов, голова міської Думи, кавалер ордена Почесного легіону його світлість Іполит Миколайович Дьяков із дружиною, всі представники міської думи з дружинами, а також повноважні посли, купці вищої гільдії, професура, відомі адвокати, лікарі, літератори, інші представники еліти та іноземні гості.
Публіку розважали три оркестри і балет міського театру.
На запрошення його світлості пана Дьякова, за сприяння якого, як відомо, було створено понад тридцять п’ять моделей аеропланів, свою надзвичайну доповідь зробив мало відомий у світському товаристві інженер Федір Фердинандович Андерс. Він закликав поважне товариство зробити внески в асигнаціях на будівництво повітряного судна, котре, за його словами, «прославить наше рідне місто», і натякнув, що «надзвичайний летючий корабель», котрий нині розробляється авіаторами-аматорами в майстернях механічного гуртка Київського політехнічного інституту на секції повітряного плавання, може надати імперії значні переваги у будь-яких бойових діях…»
«Розбійницький напад на майстерню Київського товариства повітряного плавання.
Уночі невідомі розгромили майстерню авіаторів, розташовану в самому центрі міста – на розі Хрещатика та Прорізної. За першими повідомленнями поліції, напад, швидше за все, було вчинено нігілістами або радикально налаштованими представниками неканонічних сект і буде трактований як хуліганство.
У майстерні розтрощені меблі й моделі аеропланів, розбитий посуд та інше майно.
Оскільки погром було вчинено вночі, жертв і постраждалих немає. Поліція веде розслідування…»
…Віктор Передері грав на роялі.
Віктор грав на роялі і думав про те, що це була б непогана фраза для початку роману.
Любовного.
Адже любовний роман був для нього новинкою, чимось забороненим для його прагматичного розуму, чимось соромітним та недоступним.
Жадібними ніздрями (і всіма, звісно, фібрами душі) він відчував терпкий аромат парфумів «Жасмин».
Це було диво – наскільки збігаються смаки!