І раптом зупинився, глянув на вітрину, на приклеєні до неї розцінки телефонних розмов. Знайшов у довгому списку країн рідну Литву – двадцять центів за хвилину!
– Зателефонувати можна? – спитав англійською.
– Ок, номер три! – Хлопець-араб за прилавком, під склом якого були викладені беушні мобільники та новенькі зарядні пристрої, кивнув на ряд телефонних кабінок, схожих на старомодні шафки для одягу.
Андрюс витягнув п’ять євро, простягнув хлопцеві.
– After,[17] – сказав хлопець і махнув рукою в бік кабінок.
Довгі гудки, що долинали з трубки чорного стаціонарного телефону, здалися Андрюсові чарівною музикою. Він знав, що кожен довгий гудок відповідає довгому дзвінку телефонного апарата, що стоїть у його будинку, в будинку його батьків. Навіть якщо там нікого немає, це не страшно. Головне, що він зміг потривожити з відстані двох-трьох тисяч кілометрів тишу його домівки, зміг нагадати про себе речам і меблям, серед яких він ще недавно жив.
Довгі гудки тривали, й Андрюс уже було намірився покласти трубку на місце, як раптом знайомий до болю, захеканий голос крикнув йому у саме вухо: «Алло! Алло!»
– Мамо, привіт! – видихнув здивовано Андрюс. – Як ти?
– Андрюсе! Ріднесенький! Привіт! Я тільки-тільки зайшла! Ще й сніг із чобіт не струсила. Чула крізь двері, як телефон дзеленчить, а ключ, як на зло, в сумці загубився! У мене все гаразд! Ти краще скажи, як у вас?
– Чудово! Заробив сьогодні сорок євро!
– Це в день?
– Так!
– Молодець! То це що, ти тисячу в місяць отримуєш?
– Ні, менше, – Андрюс посміхнувся. – У мене поки що не щодня такий заробіток.
– Головне, що ти влаштувався! Як Барбора? Що вона робить?
– Нянею працює. Більше за мене отримує.
– Ну, слава богу, що у вас все добре!!! Я так переживала!
– Ні, у нас все чудово! Я нещодавно згадував, як ти мене в Паланзі на «голий пляж» водила!
– Знайшов, що згадувати! – засміялася мама. – Всі про той час забули, а ти вирішив згадати!
– Як у тебе з грішми?
– Достатньо, не турбуйся! На пенсію, звісно, не розгуляєшся, але я підробіток знайшла! Двічі на тиждень консьєржкою в новому будинку. У мене є своя кімнатка, телевізор!
– Ти телевізор довго не дивись! Для очей шкідливо! – жартома порадив Андрюс. – Вибач, мені час. Барбора вдома чекає!
– Привіт їй передай! Поцілуй від мене! – попросила мама.
– Обов’язково!
Спонтанна телефонна розмова з мамою і розбудила Андрюса остаточно, і зігріла. Втома минулася. Залишилося відчуття якоїсь душевної незручності, але воно так просто не розвіється. Його треба виговорити. Якщо Барбі ще не вечеряла, то він їй усе за вечерею і розповість. Більше ж йому тут нема з ким потеревенити!
Барбора лежала одягнена на ліжку поверх зеленої ковдри і дивилася