– Час, – коротко сказав Велимир, і вся родина рушила до виходу.
На вулиці Болеслава пригорнула Чеслава до себе й, стримуючи сльози, прошепотіла:
– Ось ти й виріс, синку, – потім поцілувала його в чоло і, вже не стримуючись, заплакала вголос.
– Ну от, дощу тільки нам бракувало, – набурмосився Велимир.
Він по-чоловічому обійняв сина, а потім, узявши з рук Ратибора лук, стріли й ніж, передав Чеславові.
– Не підведи, синку!
Ратибор теж побажав братові щастя у випробуваннях. Чеслав, одержавши напуття від рідних, глянув у бік дому. На причілку стояла, спостерігаючи за тим, що відбувається, Неждана. Помітивши, що Чеслав дивиться в її бік, вона зникла.
Жінкам не дозволялося брати участь у цьому обряді, тому вони повинні були залишитися в городищі. Попрощавшись із ними, Чеслав у супроводі батька й брата рушив до річки. У світанковому мареві було видно, як із різних боків поселення юнаки й чоловіки потягнулися до місця, де мало початися випробування.
На березі їх уже очікували старий Сокіл і волхв Колобор. Побілений сивиною, поважний волхв був вбраний у білі довгі одежі, вишиті біля горловини червоним, наче промені сонця. Цю сорочку він одягав тільки в дні свят і тоді, коли мав звернутися до Великих за радою. У племені лише він мав це виключне право, і лише він мав чути голос Великих і тлумачити їхні знаки.
Колобор стояв, повернувшись у бік річки, де з-за верболозів ось-ось мало виринути сонце, і щось тихо й зосереджено шепотів. Чи то сонцю, чи то річці, чи то лісові, чи то всім Великим…
Коли всі учасники обряду зібралися, Колобор провів рукою по своїй сивій довгій бороді, такій довгій, яку мав право носити тільки він, та, дочекавшись, щоб голоси стихли, мовив:
– Я нині випросив у Великих наших благословення на випробування юних… Великі благословляють їх на Посвяту й чекають від них мужності, хоробрості й сили. Сьогодні вночі вони хочуть бачити перед собою гідних називатися чоловіками.
Слідом за волхвом вийшов уперед Сокіл. Суворо оглянувши учнів, він усупереч своїй лютій зовнішності по-батьківськи сказав:
– Чада наші, я вчив вас мудрощів лісового життя й хитростей полювання та бою. Усе це вам сьогодні знадобиться. Будьте холодні розумом і гарячі тілом. Лісовик вас задери! А хто, може, засумнівається в силі своїй, нехай залишиться на цьому березі.
Старші глянули в бік юнаків, але жоден із них не рушив із місця.
За ним привітав неофітів Велимир:
– Рід наш, родичі й предки наші, у цім й у тім світі, чекають, що ви покажете себе гідними нашої поваги. Нехай кожному з вас вистачить сил пройти це випробування й нехай супроводжує вас удача! – Помовчавши, Велимир додав зовсім уже по-простому, без урочистості: – І пам’ятайте, сини наші,