Біґ Мак. Перезавантаження. Сергій Жадан

згідно із законами біології, індус почав смердіти. Усю неділю він то приходив до тями, то, випивши чергове пиво, знову впадав у безтурботний сон, пиво спливало разом із вікендом, Джон Леннон сидів на кухні з натовченою пикою, я цілий день намагався вийти назовні та поїхати додому, утім, мені бракувало і сил, і відваги. З індусом треба було щось робити. «Сьогодні понеділок, – говорить Джон Леннон, – може, відвеземо його в університет?» – «Як же ми його відвеземо? – питаю я. – Він же смердить». – «Але ж тут його лишати теж не можна, – наполягає Леннон, – у мене сусіди». І ми беремо нашого маленького шоколадного приятеля під руки й з огидою тягнемо в підземку, привозимо під стіни університету, кладемо на його улюблену лаву й швидко тікаємо, щоб ніхто нічого не запідозрив.

      – Ну що – куди ти тепер? – питаю.

      – Не знаю, – відповідає Леннон, – піду щось куплю собі поїсти. Ти поспішаєш? Ходімо зі мною.

      І я далі плетуся за ним, ми заходимо в якийсь супермаркет, потім в інший, Джон Леннон насправді нічого не купує, коли я хочу їхати додому, він ображається й просить зайти з ним у наступний магазин, видно, що він просто не хотів лишатися сам, погано йому, мабуть, було. Уявляєш, ось пересувається він так життям, сам не знаючи для чого, а тут така нагода пересуватися з кимось іще, я його в принципі розумів, після цього він затягує мене до великого музичного магазину й знаходить там записи Баді Рича. «Дивися, – говорить, – «Біґ Мак», тут є «Біґ Мак», ми мусимо це взяти». – «У мене, – кажу, – грошей майже немає». – «Нічого, – продовжує Джон Леннон, – ми його вкрадемо». І він непомітно зриває з диска пластикову обгортку разом із електронним кодом і запихає диск собі до кишені. «Ти що, ідіот, – кажу я йому, – тут усюди камери». – «Нічого, не бійся», – сміється він. «Що значить не бійся, – нервуюся я, – це тобі нічого не буде – дадуть ще раз по голові, так тобі це навіть і не зашкодить, а мене просто викинуть із вашої країни і більше ніколи не впустять!» – «Ти конформіст», – ображається він. «Пішов нахуй», – відповідаю я йому й швидко йду на вихід. «Почекай», – кричить він мені в спину, біжить за мною до каси, але тут його диск починає пищати, мабуть, там був ще один код, який він не помітив, він зупиняється й починає здивовано роззиратись навколо, мовляв, що за фігня, що це в мене дзвенить, до нього рушає охоронець, але я вже вибігаю назовні й рухаюся до підземки. Мудак, просто мудак, якими кретинами наповнює Господь старі-добрі європейські міста, з ким доводиться спілкуватися й перетинатися, узагалі, що в нас спільного із цим Джоном Вінстоном Ленноном, крім «Біґ Мака», звичайно, окей, «Біґ Мак» справді поєднує багато чого в цьому химерному житті, хто з нас, зрештою, може сказати, що жодного разу не облажався, доля хитро й навчено розставляє свої пастки, спробуй не попадись у них, якщо зможеш, штовхаєшся собі, штовхаєшся з дня в день та лишень і можеш, що захоплюватися дивовижним задумом небес, усіма їхніми вивертами й діяннями, усіма їхніми, урешті-решт, творіннями, як-от Джон Вінстон Леннон, непоганий, зрештою,