Під серцем у Лем’єра запекло. Страх міріадами голок продерся крізь шкіру.
«Щось станеться…Я це відчуваю… І я не можу нічого вдіяти!»
І в той момент, коли паніка скрутила тридцятидев’ятирічному Ґастону живіт, заледве не примусивши послати все під три чорти й віддати наказ про припинення польотів, у залі практично одночасно й достатньо голосно пролунали дві фрази, що повернули чоловіка до тями.
– «Øveraasen RS 400» на шляху до 22R. Щойно виїхав з ангара, – пророкотав Робер Паск’єр.
– «Air Inter» 401 заходить на посадку на 22L… Наступний – 1419 компанії «Франс Континенталь», – доповів один із диспетчерів.
«Мінус один», – відсторонено відзначив Ґастон Лем’єр і відвернувся від вікна.
5
13 лютого 2013, 21:43 (UTC +1) Міжнародний аеропорт Париж-Північ
Ангар технічного обслуговування і базових служб
Стіни кімнати для відпочинку, розміщеної в ангарі технічного обслуговування і базових служб аеропорту на висоті семи метрів над бетонною долівкою, здавалось, пашіли вогнем. Ноель не міг на них дивитися, від одного позирку хлопцю робилося зле: кожною молекулою чорної шкіри він відчував, як підлога, стіни та стеля пульсують нестерпним жаром, як переливаються всіма відтінками червоного і помаранчевого, випромінюючи вбивче сяйво. Так… те трикляте сяйво дошкуляло найбільше. Воно висушувало легені, роз’їдало нутрощі, розщеплювало черепну коробку й випікало мозок. В уяві Ноеля гіпсокартонні стіни перетворились на розплавлений метал з доменної печі, задивившись на який можна осліпнути.
Насправді ні жару, ні світла не було, а проте відчуття відзначалися такою реалістичністю, що хлопець двічі виходив на рампу, яка огинала ангар по периметру, і пильно придивлявся до кімнати, переконуючись, що ніякий загадковий велетень не обсмалює стіни гігантськими пальниками. Прохолодне повітря ангара, що разюче контрастувало із застояною, перегрітою атмосферою кімнати для відпочинку наземного персоналу, повертало Ноеля до тями, він розумів, що пекуче сяйво – лише продукт його уяви, і за п’ять хвилин, змерзнувши, хлопчина повертався до офісу, де, втім, усе починалося спочатку. Втомлений мозок розм’якав під дією розігрітого й збіднілого на кисень повітря, і невидимі промені, що тягнулись від стін, угризалися в шкіру. Бідоласі здавалося, що його посадили