Я не знаю, які слова знайшов тоді Василь, щоб переконати циганський суд залишити йому вдовицю. Може, на руку Василеві зіграло те, що суд приймав рішення поспіхом, бо, за циганським звичаєм, не можна довго залишатися біля могили одноплемінника – це не давало душі перейти спокійно в ліпший світ. Перебування ж поруч колишньої дружини лишень мало прискорити цей процес: душа побачить, що вона з іншим щаслива, і спокійно відійде.
Щойно молода вдовиця з клуночком за плечима переступила поріг Василевої злиденної хати, молодий чоловік запитав її: «Скажи мені, жінко, чи ти справді готова стати моєю дружиною, чи то чиниш з примусу? Якщо з принуки, то я тебе не тримаю і ти можеш піти туди, куди забажаєш. Можеш вернути і до своїх – поміркуй! Ти добре відаєш, що, за вашими законами, пошлюблена жінка, котра ще не народила і втратила мужа, вважається річчю, і тому я тебе можу повернути протягом сорока днів. І тоді цигани вже самі вирішать, як тебе якнайвигідніше збути. І я не впевнений, що той інший тебе любитиме більше, аніж я. У тебе є час, щоб подумати, – аж сорок днів».
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.