колеса;
сонце;
стегна.
У купе сидів молодик, вдягнутий, певне, за останньою місцевою модою: великі окуляри-крапельки; синтетична сорочка у чорно-білу смужку, такі полюбляють носити в Києві на базарах; напрасовані гострими стрілками, об які, здавалося, можна і поголитися, знову ж таки синтетичні темні штани. Неголене широке обличчя, давно не стрижений, у коротких сильних руках – борсетка і мобільник, по якому він час від часу повідомляє приятелеві, що потяг уже поруч, і запитує, чи справді там усе готово.
Мандрівник поставив на стіл пляшку з мінеральною водою, виклав два спортивні журнали про український футбол, які він читав із погано прихованим жалем, але без співчуття, книгу Вільяма Фолкнера «Гамір і шаленство». Він читав цей роман з першого дня, як потрапив на маяк; текст давався неймовірно важко, тож закінчив лише позавчора вночі, а вчора весь день не міг думати ні про кого іншого, ніж про героїв Фолкнера: Бенджаміна, Квентина і Квентину, Ластера, Ті-Пі, Верша, стару чорну Диксі, матір, бабцю, Джейсона-старого і Джейсона-меншого і, звісно ж, Кедді, неймовірне, фантастичне дівчисько. Зрештою він зрозумів, що повинен перечитати роман знову, просто зараз, не відкладаючи на потім, тому що потім усе зітреться, змиється, припорошиться буденністю і чари зникнуть. Потім він помре – і не прочитає.
Провідниця принесла постіль. Тепер, коли він ознайомився з передмовою і післямовою, з таблицею, яка більш-менш орієнтувала в заплутаних подіях роману і часі, в якому вони відбувалися, – тепер, коли він уже прочитав роман один раз, йому читалося значно легше. Він уже не дерся джунглями підсвідомостей і розмірковувань, прорубуючи мачете здогадок часові та просторові розриви і стрибки, а йшов знайомою дорогою, лише інколи зупиняючись на секунду, щоб привітатися з давніми приятелями. Так він і заснув, вдихаючи сирість залізничної білизни:
колеса;
час;
Фолкнер;
гольф.
І тут трапилось диво – йому наснився другий том «Гамору і шаленства». Спочатку мандрівник розсміявся, згадавши історію з рукописом другого тому «Мертвих душ» Миколи Гоголя, який той, за легендою, спалив десь у Римі. Але мандрівник нічого ніколи не чув і не читав про другий том «Гамору і шаленства» Вільяма Фолкнера. Тим не менш текст йому снився, приходив до нього в сон із відкритого в ранковому небі божественною рукою люка повітряним поцілунком у чоло, запахом засмаглої юної шкіри, прозорим сонячним променем – він ліз мотузковою драбиною нагору, легко і невимушено, начебто так і потрібно, так і було задумано, насвистуючи лейтмотив і продовження сюжетної лінії роману. Другий том «Гамору і шаленства» починався з епізоду, коли Квентина туфлею на високому підборі акуратно вибиває шибку у вікні кімнати свого ненависного дядька Джейсона і витаскує зі схованки свої кревні три тисячі доларів, які він у неї вкрав; а потім вони їдуть на автомобілі – Квентина, така схожа на матір, і актор бродячого цирку, з яким вона втекла з дому, – у актора