Ні, добродію, такого побоювання я не відчуваю. Якби воно було в мене, я тікала б за сотні льє від вас і всамітнилася б де-небудь у пустелі оплакувати злощасну зустріч із вами. Можливо, навіть незважаючи на щонайповнішу впевненість мою, що я не люблю вас і не полюблю ніколи, можливо, я вчинила б правильніше, якби послухалася поради друзів – не підпускати вас близько до себе.
Я вірила, – і це єдина моя помилка, – я вірила, що ви поставитеся з повагою до чесної жінки, яка найбільше прагнула бачити й у вас чесну людину і віддати вам належне, яка захищала вас у той час, коли ви ображали її своїми злочинними бажаннями. Ви не знаєте мене. Ні, добродію, ви мене не знаєте. Інакше ви не намислили б, що помилки ваші дають вам якісь права. На тій підставі, що ви вели зі мною розмови, яких мені не слід було слухати, ви уявили, що вам дозволено написати мені листа, якого я не мусила читати. І при всьому цьому ви просите мене керувати вашими вчинками, намовляти вас, що ви маєте говорити! Так от, добродію, мовчання й забуття – єдина порада, яку мені випадає вам дати і якої вам випадає додержуватися. Тоді справді ви набудете деякого права на мою поблажливість, і лише від вас залежало б дістати право навіть на мою вдячність… Але ні, я не звертатимусь із проханням до людини, що не виявила до мене пошани. Я не виявлю довіри тому, хто зазіхнув на мою безпеку.
Ви змушуєте мене остерігатися вас, можливо, навіть ненавидіти, чого я зовсім не бажала. Я хотіла бачити у вас лише племінника найшанованішого мого друга, і голос дружби підносила я проти голосу громадської думки, що звинувачував вас. Ви все зруйнували і, як я передбачаю, нічого не захочете відновити.
Мені залишається, добродію, заявити вам, що почуття ваші мене ображають, що освідчення в них є зухвалим викликом і, передусім, що я не лише не здатна коли-небудь розділити їх, але що ви змусите мене ніколи більше з вами не бачитись, якщо не змусите себе надалі до мовчання щодо цього. Мовчання, якого я, на мою думку, маю право від вас очікувати й навіть вимагати. До цього листа я додаю той, якого ви написали мені, і сподіваюся, що ви зволите, у свою чергу, повернути мені цього мого листа. Мені було б вельми прикро, якби залишився який-небудь слід події, що взагалі не мусила б мати місце. Маю честь… і т. д.
Із ***, 21 серпня 17…
Лист 27
Від Сесілі Воланж до маркізи де Мертей
Божечки, люба пані, які ви добрі! Як добре ви зрозуміли, що мені набагато легше написати вам, аніж говорити з вами! Тільки ось дуже вже важко все це сказати; але ж ви мені друг, чи не так? О так, ви мій добрий, щирий друг! Я постараюся не боятися. І, крім того, мені такі потрібні ви, ваші поради! Я страшенно від усього засмучуюся; мені здається, всі здогадуються, про що я думаю, а головне – коли він присутній, я червонію, тільки-но хто-небудь на мене погляне. Вчора, коли ви помітили, що я плачу, річ була в тому,