Анч допоміг дівчинці зняти ляду і, засвітивши свічку, поліз за нею по тонких хитких щаблях. Ступивши два рази, він зупинився. Знайда вже стояла на дні льоху і, нахилившись над діжечкою, вибирала огірки. її провожатий раптом виліз нагору, кинув свічку, що, падаючи, погасла, і потяг угору драбину. Він встиг витягти її раніш, ніж Знайда опам'яталась. Дівчинка залишилася в глибокій темній ямі, скрикнула й замовкла.
Анч поклав на місце ляду, кинув зверху кілька оберемків сухого очерету і спокійно пішов до хати.
– Так воно буде краще, – пробурмотів він сам собі, – дефективна, дефективна, а хтозна, що вона в сінях чула і що зрозуміла.
Зайшов у кімнату, сперся рукою на стіл і промовив:
– Час виряджатися.
Оглянувши всі свої речі, він почепив на себе фотоапарат, перекинув через плече плащ, узяв професорів портфель і востаннє вийшов з дому Ковальчука.
Сонце, наближаючись до обрію, золотило на заході море. В повітрі панував спокій. Музика, очевидно, перестала грати, бо від висілка не доносилося жодних звуків. Невідомо, чи кричала, чи плакала Знайда, зачинена в льоху. Анч не думав про неї. Відчинив хвіртку, прощально глянув на подвір'я, махнув рукою Розбоєві, що гриз біля свинюшника кістку, і пішов без стежки й дороги на південно-східне узбережжя острова.
Одійшов уже далеченько від двору, коли почув гавкання Розбоя. «На кого це він?» Прислухався. Розбій загавкав знову, але незабаром перестав. «Що б це могло означати? Невже повернувся з кимось чужим Ковальчук?»
Минула хвилина – і з двору інспектора почулося жалібне виття собаки. То вив Розбій. В тому не могло бути сумніву. Але чого він вив? Може, відчув, що щось трапилось із Знайдою, чи, може, віщував кому смерть цієї ночі? Сонце зайшло за обрій. Анч поспішав, час від часу позираючи на море. Незабаром там станеться те, що віщує виття Розбоя… «Розумний пес. Гаразд, що ти нічого не можеш сказати!»
Вечоріло. Чайки і мартини поверталися з моря на острів. Далеко на подвір'ї Ковальчука вив Розбій…
XX. Розшуки знайди
Марко й Люда вирішили йти берегом понад бухтою. Це був трохи довший шлях, але вони сподівалися, що фотограф повертатиметься у виселок стежкою навпростець. Несподівано затрималися: з горба побачили в бухті човник. Хтось плив каюком попід берегом з боку Ковальчукової садиби. Це міг бути Анч або Ковальчук.
– А може, Знайда? – висловила догадку Люда.
– Ні, навряд. Почекаймо. Треба побачити, хто то.
Дівчина погодилась, і вони, зайшовши в кущі кропиви над канавою, стежили за човником. Він наближався досить швидко і хвилин за десять підійшов до того місця, де стояли шаланди та «Колумб». Тепер Марко майже з певністю міг сказати, що приплив інспектор. До берега каюк не підійшов, а став під бортом шхуни, зайшовши з боку моря, і тому зник з очей. Інспектор вирішив скористатися шхуною, щоб перебратись на берег, бо «Колумб» правим бортом впирався в довгий місток-поплавець,