У 80-ті роки XIX століття в Японії у зв'язку із зростанням націоналістичних настроїв у суспільстві і новим політичним курсом встановилася сприятлива обстановка для пожвавлення традиційних мистецтв. Іемото багатьох шкіл повернулися у великі міста і відсвяткували відродження своїх шкіл великими виставками з канонічними композиціями. Школа Ікенобо також відновила свою діяльність. Націоналісти підтримували різні школи ікебана, яких до японо-китайської війни (1894—1895) з'явилося більше сотні. Нові школи утворювалися різними шляхами. У рідкісних випадках іемото міг сам дати своєму учневі дозвіл на заснування власної школи. Так, наприклад, з'явилася школа Охара, існуюча донині. Її засновник Охара Унсін, будучи учнем школи ікенобо, вразив іемото новим стилем композицій і отримав дозвіл на заснування нової школи, якщо йому вдасться знайти собі учнів. У 1867 році в місті Кобе О'хара провів виставку композицій, широко висвітлену ЗМІ, і набрав перших учнів у свою школу. Іноді нові школи створювалися під виглядом відродження старих шкіл, проте, як правило, їх стилі і техніки сильно відрізнялися від традиційних. Проте, такий хід залучав до школи багатьох учнів, орієнтованих на підтримку культури і традицій. Так, наприклад, в 1915 році була повторно відкрита школа Сага Горю. Її іемото Цудзії Косю був прихильником нового стилю морібана, спроектованого майстром Охара. Інша відома в наші дні по всьому світу школа Согецу, як і школа Охара, була заснована учнем школи Ікенобо Тесігахара Софу (1900—1979). Тесігахара навчався мистецтву ікебана у свого батька, майстра школи Ікенобо, проте потім визнав, що канонізовані стилі і техніки перешкоджають вільному творчому самовираженню і заснував свою школу. Подібне самопроголошення себе іемото – це найбільш частий спосіб виникнення нових шкіл ікебана.
Історія стилю Морiбана
«Поля, гори, береги з'являться в їх природному вигляді», – писав засновник першої школи ікебана Ікенобо Сенно в сувої Сенно Куден («Усне повчання Сенно Ікенобо»). Ці слова найкраще описують стиль Морібана, що з'явився більш ніж триста років потому. Протягом багатьох століть в Японії розвивалося і відточувалося мистецтво постановки квіткових композицій, що увібрало в себе глибоку релігійно-ідейну складову і символізує один із способів духовного самовдосконалення. Шлях квітки, або Кадо:, крім відточування майстерності і вивчення технік постановки вимагає виховання певних якостей характеру, таких як уважність і дбайливе ставлення до навколишнього світу. За словами майстра ікебана Фурукава Хіротака для вдалого згинання гілки або стебла необхідно повністю відкинути всі зайві думки і зосередитися на поточному моменті, бути тут і зараз і відчувати рослина. Для цього необхідна внутрішня дисципліна, виховання якої – це нелегкий і довгий шлях. Стиль Морібана своєю свободою постановки,