Зелений Генріх. Готфрид Келлер

в місті. Таким чином, мої кузини могли розраховувати тільки на свої сили, на скромну сільську швачку та на деякі сімейні традиції, що їм вдалося відродити шляхом невпинних пошуків у комодах і скринях, які зберігали сліди давно забутого минулого. Тому ніхто не міг би заперечувати, що вони досягли в цій справі чималих успіхів, і якщо в той день ми вітали їх появу глузливим: «Ах!» – то це було тільки удавання, за яким ховалося найщиріше захоплення.

      Втім, і наші костюми по сміливості та строкатості не поступалися вбранню наших дівчат. Мої брати були одягнені в куртки досить грубого сукна, але їх крій, вигаданий сільським кравцем, був більш ніж оригінальний, і в ньому було навіть щось зухвале. На куртках було нашито безліч блискучих мідних ґудзиків з вибитими на них оленями, що скачуть, ведмедями на задніх лапах та іншими дикими звірами; дядечко придбав ці ґудзики з нагоди, оптом, так що їх мало вистачити на всіх його онуків і правнуків. Бувало, що брати втрачали свої прикраси, – тоді сільські хлопчаки їх підбирали і грали на них, як на гроші; поступово вони стали на селі чимось на зразок розмінної монети, причому кожна штука йшла за шість кістяних або олов’яних ґудзиків. На мені був мій зелений мундирчик із червоними шнурами та білі панталони в обтяжку; жилетки я не надів, щоб краще було видно мою франтівську сорочку, зате недбало пов’язав навколо шиї подаровану бабусею шовкову косинку, а золотий годинник, що дістався мені у спадок від батька, з яким я так і не навчився поводитися, висів на блакитній стрічці з вишитими квітами, знайденій мною в одній з картонок матінки. З кашкета я давно вже споров козирок, який здавався мені філістерським забобоном, і цей куций головний убір, який залишав мій лоб незакритим, остаточно доповнював мою схожість із балаганним блазнем. Я вважаю, що для людини, яка мислить і прагне до краси внутрішньої, всі ці зовнішні прикраси мають здаватися смішними, причому люди думають про них тим менше, чим краще вони пізнали свій ідеал прекрасного і чим більше підійшли до нього в своїй діяльності, й навпаки: чим далі людина від того, що уявляється їй істинно прекрасним, тим більше вона прихильна до різноманітної мішури. На жаль, саме ця пристрасть до зовнішньої красивості нерідко затримує моральний розвиток молодої людини, – особливо якщо в неї немає батька, – бо хто ж, як не батько, може своєю добродушною насмішкою зцілити сина від його помилок і твердою чоловічої рукою направити його помисли до високого й істинно прекрасного.