Зелений Генріх. Готфрид Келлер

що так полюбляли поговорити й посперечатися, мали потребу в ньому як у живій ілюстрації їх власних уявлень про те, яким мусить бути безбожник; втім, його атеїзм і насправді вельми точно відповідав цим уявленням; зрештою, всім стало цілком ясно, що він жене від себе думки про Бога і про безсмертя головним чином тому, що вони заважають йому віддаватися порожній і гультяйській життєвій суєті, а згодом, коли йому настала пора вмирати, він так скиглив і голосив, тремтів усім тілом і скреготав зубами і так жадав полегшити свою душу покаянною молитвою, що добрі християни могли тепер торжествувати свою повну перемогу і що ж стосується трунаря, то він перед смертю встиг іще сам виготовити собі труну, причому вистругав її з таким же незворушним спокоєм, як і ту, з якої він колись почав свою роботу.

      Ось що являло собою це товариство, що так часто – особливо взимку – збиралося на вечірні розмови в будинку пані Марґрет, і не пам’ятаю вже, як усе це почалось, але тільки з певного часу я став усе частіше проводити свої дні в її дивовижному закладі, серед заклопотаного снування покупців і продавців, а вечорами сидів біля ніг самої господині, яка дуже була прихильна до мене. Її ставлення я заслужив тим, що слухав розмови дорослих із незмінною увагою, хоч про які б дивні та химерні речі йшлося. Щоправда, їх пошуків у галузі теології та моралі, – хоча вони нерідко були дуже і дуже наївними, – я тоді ще не розумів, але так як і самі співрозмовники не любили довго затримуватися на цих матеріях і зазвичай відразу ж переходили до того, що вони дійсно бачили та пережили, то бесіда звертала тим самим в інше русло, в галузь натурфілософії, де і я дещо тямив. Сперечальників цікавили насамперед явища духовного життя, такі, як сни, передчуття тощо, для яких вони намагалися знайти пояснення в повсякденному житті, але їх допитливий розум намагався проникнути також і в таємничі сфери зоряного неба, в глибини моря та в надра вогнедишних гір, про які їм доводилося чути, – і все це вони зводили так чи інакше до релігійних поглядів. Вони читали одкровення ясновидців, описи дивовижних подорожей на різні віддалені світила й інші повчальні книжки такого штибу, придбані пані Марґрет за їхньою порадою, а потім сперечалися про них, висловлюючи при цьому найсміливіші здогадки, які виникли в їх розпаленій уяві. Часом хтось із них підкріплював свої доводи деякими науковими відомостями, випадково почерпнутими ним де-небудь, наприклад, у розмові зі слугою одного астролога, який стверджував, ніби через підзорну трубу його пана видно якісь живі істоти на Місяці та щоcь на зразок палаючих кораблів на Сонці. Але найяскравішу уяву мала пані Марґрет, у якої усякий вимисел здобував плоть і кров. У неї була звичка по кілька разів на ніч вставати з ліжка і підходити до вікна, подивитися, що відбувається у світі під покровом темряви та нічної тиші, причому кожного разу вона дійсно що-небудь помічала: то якусь підозрілу зірку, що мала вигляд не такий, як завжди, то комету, то який-небудь червонуватий відблиск у небі, й для всіх цих