– Звичайно, сер, я згоден. Тільки за умови, що моя робота не буде нудною.
– Це я вам обіцяю. Може, розповідати історії не так вже й цікаво, але головна ваша задача – дізнатися, що сталося з Родеріком Степпеном і спробувати розібратися, про яку таємницю він міг вести мову.
– Я постараюся, – пообіцяв Тед.
– Але ж ви так і не розповіли нікому, як ви зупинили Чорного Чаклуна, і що сталося в печері, – проявив цікавість Магістр.
– Ні, і не розповім – я поклявся. І не можу порушити клятву.
– Розумію. Ось вам ключ від квартири і адреса. Я дуже сподіваюся, що вам там сподобається. Коли ви хочете почати працювати?
– Сьогодні середа. Я можу почати з завтрашнього дня.
– Дуже добре. Тоді я подзвоню містеру Мерлегу. Про всі події в музеї, особливо про таємничі, повідомляйте мені відразу ж. Мій секретар будь-який ваш дзвінок буде переводити до мене, – сказав Магістр на прощання.
Через кілька хвилин Тед виявився біля будинку, в якому він мав жити. Він піднявся на третій поверх, відкрив двері і увійшов всередину. Квартира була невеликою: передпокій, кухня і їдальня, спальня і салон, а також ванна, туалет, пральна кімната і невелика комора. Загалом, Теду сподобалися і квартира, і меблі. Залишилося тільки перемістити сюди деякі свої особисті речі і купити продукти. Тед вирішив робити все поступово. Тому він вийшов на вулицю, натиснув на камінь свого перстню, і перенісся в будинок батьків.
Тед, його батьки і сестра жили в Шотландії, в селі для чарівників, але вже розсекреченому. Називалося воно Слітрент. Батько Теда, містер Френсіс Спенсер, – лікар, високий смаглявий чорнявий чоловік сорока трьох років з карими очима. Серед його пацієнтів були як чарівники, так і звичайні люди. Мама Теда – місіс Джейн Спенсер, сорокарічна мініатюрна блондинка з блакитними очима, – фармацевт. В її розпорядженні була невеличка ділянка землі, де вона вирощувала різні чарівні рослини, а потім з них варила зілля. Цим заняттям вона захоплювалася ще зі шкільних років. Чоловік високо цінував здібності своєї дружини і постійно користувався плодами її праць у своїй практиці. З сестрою Теда, Лілі, ми вже познайомилися. Як було відмічено, і Тед, і Лілі більше були схожі на батька, ніж на матір. Це була дружна, любляча один одного сім'я.
Тед увійшов в будинок. Всі були в зборі і дивилися телевізор. Першою його помітила Лілі.
– Тед, ти вже повернувся? Так швидко?
– Усе добре любий? – занепокоїлася місіс Спенсер.
– Так, все відмінно, – Тед сіл на вільне крісло, – завтра я починаю працювати в Британському музеї. І у мене буде своя невелика квартира в Лондоні, – в його голосі звучала радість.
– Чудово! Значить, Магістр виконав свою обіцянку, – сказав містер Спенсер.
– Звісно.