Йому віддайте ви ягня,
Не думайте, що це брехня,
Бо цю ніч Христос народився,
Син Божий од Діви воплотився».
Стрепенувся, та й не стало.
Ну, що ж робити тут припало?
Тут і ума мого не стало:
А що янгол нам віщав, те треба робити.
Зараз іти у кошару ягнятко ловити.
Що лучче ягня то й піймалось;
Піймавши, як на релець, пхались
Та ще совітувались,
Щоб ще куди не заблудити:
Темна ніч, не видно, де ходити.
А далі наш Панько напхався,
Об стайню лобом як удрався
Та лежа слухає чмелів.
«А що, Панько, покотився?» —
«Але! На стайню нахватився
Та й гарно лоб свій підігрів». —
«Ідіть же, хлопці, в стайню
Та всі рівненько говоріть,
Щоб не розсердить Діву паню,
Як будемо ягня дарить.
Скоріш ідіть та не тащіться,
А як казати – вже не вчіться,
І тільки в стайню що упхались,
То зараз всі позатулялись:
Бо світ великий осіяв.
А далі трохи ободрились,
Навколюшки усі упали,
Тому дитятку поклонились,
А ягнятко пані віддали:
«На, – кажемо, – тобі оце ягнятко,
Щоб не голодне було твоє дитятко!»
Потім вона веліла нам устати
І почала нас ласкаво вітати,
Як ніби знала нас давно.
Біля тії ж близенько пані
Стояв у жовтому жупані
Старенький дуже чоловік,
Як буцім прожив другий вік.
Біля того дядька близенько,
Понуривши голови низенько,
Тут же, у самих ясел
Стояв бичище і осел,
І вони глянули на нас, бурлак.
Дідок же, трохи поворчавши,
Щось Пані на вухо шептавши,
Балакав з нами сяк і так,
За тим сказав: «Ідіть ви в мир, проповідуйте,
Що це родився Божий син!» —
«Прощайте!» – ми сказали
І кланялись поряду всім.
Пішли відтіль, як не бували,
Ідучи, койщо розмовляли,
І по отари розділились:
Як нам було і що знайшли.
Тоді ми хто вліво, а хто вправо взяв,
Я оце до вас попав.
(Слобода Тарасівка на Слобожанщині. Селянка М. Мозгова)[94]
Звізда світла з востоку гряде,
За собою трьох царів персицьких веде,
Поклін дати царю і пану,
Вишніх сил всього світу гетьману.
Король-Ірод дуже смутився,
Що Ісус Христос від Діви народився,
Велів питати, по всіх землях шукати,
Велів губити, малих діток ізбити.
Одних кіньми топтали,
Других в полі роздирали,
Матері їх гірко ридали,
Руки свої до Бога піднімали:
«О, Іроде безумний! Як ти в собі жалю не маєш,
З невинних младенців кров проливаєш!»
В 1908-му році етнограф І. В. Бессараба записав тексти двох народніх вистав – у містечку Нова Прага та в селі Іванівці на Херсонщині.