Ярославна. Валентин Чемерис. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Валентин Чемерис
Издательство:
Серия: Історія України в романах
Жанр произведения: Историческая литература
Год издания: 2011
isbn: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-6583-4
Скачать книгу
героїнею драми І. Карпенка-Карого «Бондарівна» та балету М. Вериківського «Пан Каньовський». Чи до легендарної героїні українських народних дум Марусі Богуславки – теж героїня художніх творів, наприклад, роману у віршах Миколи Тютюнника.

      Чи – ще ближче – до Марії Гордіївни Чурай (Марина, Чураївна), легендарної української народної співачки і піснярки XVII ст. За певних обставин Ярославна могла б нею стати. Хоча… Як на мене, вона й стала. Своїм співом-плачем стала попередницею Чураївни. А втім, автор розуміє, яке це невдячне заняття – гадати, хто ким міг би стати, якби… Добре, що ми їх маємо: Ярославну, Бондарівну, Богуславку, Чураївну… Та й коли б вона стала такою, то сьогодні не мали б ми її, Ярославни. А вона стала нею лише тому, що народилася у свій час, у своїй епосі, саме на Русі, адже її без Русі не уявити. Як Русь не уявити без неї. Ось чому вона така ж видатна, як і інші видатні, які входять до когорти ста найвидатніших наших співвітчизників.

      Як і сотні й тисячі жінок-козачок вже пізніших часів, що, на жаль, у пані Історії лишилися безіменними. (Козацтво виникло в XV–XVI ст., Запорозька Січ – у першій половині XVI століття).

      Це ж бо про них – і про їхніх посестер з інших віків, – співається у відомій пісні:

      Не одні хани,

      У полон мене брали,

      Били-вбивали,

      На чужину гнали,

      Били-вбивали,

      На чужину гнали.

      А я не скорилася,

      Із сльози відродилася.

      Українкою я народилася…

      Віками вони були берегинями козацьких сімей і родів, ростили синів на заміну батькам, аби козацькому роду та й не було ніколи переводу. І в цьому заслуга козацьких жінок і матерів неоціненна. Вони виховували в характері синів гуманізм і милосердя, готовність завжди допомагати слабосильним, безпомічним і беззахисним. Дітей виховували на козацькому фольклорі, співали їм пісні про козаків-лицарів, виховуючи їх безстрашними воїнами, захисниками рідного краю – на радість собі й на користь громаді, в дусі вищого обов’язку перед Батьківщиною та її свободою.

      Вони й самі складали пісні, а коли приходили сумні вісті про загибель у січі лютій їхніх коханих, рідних і близьких, голосили-тужили в селах і містах, і плачі-співи їхні були вершиною народної обрядової творчості.

      А живих вони вірно чекали-виглядали з походів – і на фортечних валах, і на сільських околицях, звідки простилалися дороги до Дикого Поля. Вони, жінки-козачки, матері і сестри козаків, були Ярославнами. Тільки вже новітніх часів. А тому Ярославнами, що вона була предтечею в них. Попередницею в народних плачах-голосіннях, у вірності й любові була вона – Ярославна на путивльських валах…

      Особливо масово «феномен Ярославни» – скажемо так – проявляється в години тяжких випробувань. Під час останньої – дай Боже, щоб вона була останньою! – війни 1941–1945 років майже всі наші жінки вірними Ярославнами у селах і містах чекали-виглядали з фронтів своїх коханих, молили-благали сили небесні повернути