Суди рядиш по Дунаю;
Крізь грози твої,
Всіма сторонами
Течуть по землі;
Одчиняєш ти Києву
Кованії брами;
Ти стріляєш із отчого
Золотого столу
Десь за землями султани.
Кончака ти поганого,
Ти отого кощія
Стріляй, княже-пане,
За Руськую землю,
За Ігоря хороброго
Сина Святослава,
Та за його рани!
Недарма ж Ярослав Володимирович отримав у народі почесне прізвисько Осмомисл. Як визнання його немеркнучого розуму.
Казали (іноді навіть пошепки, з деяким аж острахом, і Єфросинія тому вірила): князь Ярослав справді знає аж вісім смислів! Що воно таке – знати вісім смислів, вона не відала, але коли дивилася на батька, то таки відчувала деякий острах. Тож для дочки рідний батько був як таїна-потайна – вісім-бо смислів знає! Єфросинія його аж трохи боялася. Для батька, мабуть, вже й тайн-загадок більше не існує, коли він знає стільки якихось незбагненних смислів! Мати – хоч і княгиня із знаного роду, – все ж була простою, ясною і зрозумілою, а ось батько-князь – загадка із загадок. У Галицькому князівстві він був не такий, як усі, гейби не такий! Бо знав аж вісім смислів і проти нього, казали, навіть знахурі-кудесники безсилі. Ба й мудрі змії його безсилі перехитрити. Які саме вісім смислів відав князь, того ніхто не знав, але галичани загадково казали: нам і мудреців не треба, і волхвів-ведунів, адже наш князь знає вісім смислів – тож маємо покладатися на Ярослава!
А вісім смислів – це як вісім тайн, що їх нікому не дано розгадати. Своїм батьком Єфросинія таки пишалася. Адже тільки в неї був такий батько – мудрий, як руський волхв-кудесник. А як князь – добре знаний чи не у всіх землях. За його правління значно розширилось Галицьке князівство – до нього було приєднано землі в пониззі Дунаю, він збудував багато укріплених градів. В літописах писали, що саме Володимир Ярославич «затворив Дунаю ворота». Його й у Києві поважали, а великі князі остерігалися, щоб він був не пішов на них походом за київський стіл – військо він мав дуже. Полки залізні. Куди пошле їх – звідусіль йому перемогу привезуть. Та й воєводи у нього – всім воєводам воєводи! Поведуть залізні княжі полки галицькі – начувайтесь, воріженьки лихі!
Вороги його остерігалися, навіть дружити з ним намагалися. Та й свої князя боялися. І за його мудрість, за те, що знає стільки смислів. Не інакше, як чаклун. Характерник.
Батька вона любила більше, як матір. Можливо, за його загадковість, за ту славу мудреця, що супроводжувала отця. Княгиня Ольга, мати її, була відкрита й зрозуміла, і нічого загадкового чи таємничого в ній не було. Просто жінка – хоч і княгиня, хоч із знатного роду, княжого. До батька їй було далеко. Це вона й сама розуміла, мужа свого остерігалась і намагалась не перечити йому, іноді дочці скаржилась:
– Ми з тобою хоч і княгині, але я у мужа, а ти у батька – безправні. Запер він нас у Галичі, як рабинь своїх. Ми в нього наче простолюдинки у своїх чоловіків. Що нам накажуть, те й мусимо чинити. Слова