– Чий наказ? – Тонкі брови Левіна від подиву стрибнули вгору. – Ти давно наказуєш тут?
– Штерна. Наказ Штерна…
– Чим ми зашкодимо Штерну? – тут же відбив Левін, тоді зачастив: – Слухай мене, слухай, слухай… Ми час на це витратили, зараз генерал їде просто до нас. Полетять бомби – почнеться хамішуцер! Великий хамішуцер, Фаню! Фараони, що пасуть Штерна, почують і кинуться сюди!
– Не кинуться!
– Чому?
– Почнуть його крутити. Відразу. Нас поруч не буде. Це ж Штерн, хіба ти забув? Левін, це – Штерн!
Говорячи так, Фаїна розвернула товариша до себе, сіпнувши за плече, намагалася дивитися йому в лице. Та погляд самого Левіна судомно блукав вулицею, його ніби лихоманило, тіло ж навіть почало ледь тіпати.
Простеживши за цим поглядом, Фаїна відчула: всередині враз похололо.
Малюта й Гірш тепер наблизилися, зменшивши периметр, знаходилися від них досить близько. Хоч виразів їхніх облич вона не бачила, поведінка обох не лишала сумнівів: вони готові діяти, виконати будь-який наказ. Левін, у свою чергу, збирався цей наказ віддати. Беручи на себе всю повноту відповідальності – і ймовірно лишаючи Штерна філерам. Навіть якщо всі бомби зараз влучать у ціль і суддя, тобто кат Євсєєв, отримає заслужене, навіть якщо вони самі після цього зможуть організовано відійти й зникнути, керівник групи, обкладений шпигами, матиме для цього менше можливостей.
Значно менше.
– Не можна. – У голосі Фаїни звучав уже неприхований відчай. – Левін… товариші… Товаришу Левін, так не можна. Наказ був зовсім інший…
– Накази виконуєш ти, Фаню. – Говорячи, Левін уже не дивився на неї, рука стискала в кишені тужурки револьвер із зведеним курком. – Обстановка міняється. За такими правилами ведуться всі бойові дії: роби так, як вимагають обставини.
– Глузд…
– Обставини! – відрізав Левін.
Лише тепер Фаїна зрозуміла: утримати інших від зухвалих, сміливих, але безглуздих з огляду на становище Штерна дій уже не зможе ніхто й ніщо.
4
Екіпаж уже порівнявся з ними.
Малюта швидко спускався, ступаючи широко й намагаючись обігнати його, аби жбурнути свою бомбу під колеса. В усякому разі, Фаїна серцем відчула – зараз буде так, і все полетить шкереберть.
– Він не сам, – спробувала вона хоч якось стримати бойовиків.
– Яке мені діло, хто там поруч із ним, – відмахнувся Левін. – Там не жінки з дітьми, просто товстун у мундирі. Жаба.
Будь на місці огрядного чоловіка, котрий сидів поруч із Євсєєвим, жінки, діти або навіть ті й інші, така обставина навряд чи зупинила б Левіна. Хто-хто, а Фаїна знала це добре. Так само розуміла: ані Малюті, ані Гіршеві, чого там – навіть самому Штернові – подібна перешкода не стала б на заваді.
Сама не будучи останнім часом надмірно сентиментальною й чутливою, Фаїна, на відміну від бойових соратників, таки уявляла собі межу, яку вона ще не готова була перейти.