Перед Михайловим днем Шарль приїхав у Берто на цілих три дні. Останній день пройшов, як і два попередні, – він усе відтягував розмову з хвилини на хвилину. Дядько Руо пішов проводжати Шарля; вони йшли торованим шляхом і вже мали прощатися – треба було зважитись.
Шарль дав собі останню відстрочку до краю живоплоту і, нарешті, проминувши його, пробурмотів:
– Добродію Руо, я маю вам щось казати.
Обидва стали. Шарль мовчав.
– Кажіть – послухаю. А може, й не треба. Ви думаєте, я не знаю? – засміявся тихенько дядько Руо.
– Дядьку Руо… дядьку Руо… – мимрив Шарль.
– Та чого там, я до того торгу й пішки, – вів далі фермер. – І у дівчинки, я гадаю, те саме на думці, проте слід усе-таки в неї поспитати. Ви собі йдіть помалу, а я вернуся додому. Тільки ж глядіть, якщо вона скаже «так», ви не вертайтеся назад, знаєте, щоб не було поговору, та і їй буде ніяково. А щоб вам тут не мліти душею, я розчиню віконницю навстіж, до самої стіни – ви побачите і через пліт.
І пішов.
Шарль прив’язав коня до дерева, звернув на стежку й почав вичікувати. Минуло півгодини, потім він налічив ще дев’ятнадцять хвилин по годиннику. Раптом щось стукнуло об стіну – віконниця розчинилася, прогонич ще дрижав.
Другого ранку о дев’ятій Шарль був уже на фермі. Коли він увійшов, Емма зашарілася, хоч для годиться намагалась усміхатися. Дядько Руо обійняв майбутнього зятя. Про грошові справи розмови й не заводили – мали ще час, однаково не випадало вінчатися, поки Шарль не відбуде жалоби, цебто до тієї весни.
Зима пройшла в обопільному чеканні. Панна Руо клопоталася своїм посагом. Дещо замовили в Руані, а сорочки й чепчики вона шила сама, зробивши викройки з модного журналу. Коли Шарль приїздив на ферму, говорили про готування до весілля, обмірковували, у якій кімнаті справляти обід, прикидали, скільки треба буде якої страви і що подавати на закуску.
Емма хотіла була вінчатися обов’язково опівночі, з факелами, але дядько Руо не розумів таких забаганок. Відгуляли добре весілля: гостей було аж сорок три чоловіки, за столом сиділи шістнадцять годин, наступного ранку все почалося спочатку; догулювали ще й кілька днів потому.
IV
Гості стали з’їжджатися з раннього ранку – в каретах, таратайках, бідарках, у старосвітських базверхих кабріолетах, у критих повозках із шкіряними завісами; молодь із навколишніх сіл приїхала на довгих возах, де хлопці стояли в ряд по краях і, щоб не впасти, тримались за полудрабки: коні бігли підтюпцем, і на вибоях добряче підкидало. Деякі приїхали за десять миль – із Годервіля, Норманвіля і Кані. Були запрошені всі родичі молодого й молодої. Хазяї помирилися з приятелями, з якими були в сварці, викликали листами і таких знайомих, яких віддавна втратили з очей.
Час