(Вацлав Радзишевський не знав, що Сталін відмовився підписувати Женевську конвенцію, тим самими прирікши і своїх полонених, і чужих на незавидну долю. Не знав і капітан, що вже через місяць він буде заарештований органами НКВС і навіки зникне у череві радянської каральної машини. Востаннє його ім’я згадується в документах на переведення із Козельського табору до Катині під Смоленськом.)
Шеренговому Богданові Вовку пощастило більше. Потрапивши у полон, він отримав таку необхідну йому медичну допомогу і разом з усіма був відправлений на схід.
Берестейська фортеця повністю перейшла під контроль Червоної армії.
5
Просити Верховну Раду Союзу РСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки з тим, щоб з’єднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз’єднанню українського народу.
Нова влада прийшла у Перетин непомітно. Вулицями Львова, Тарнополя чи Станіславова їхали диковинні легкі танки, які не звиклим до подібного городянам здавалися неймовірною технікою; місцеві комуністи, ті, котрим пощастило залишитися на Західній Україні й не потрапити у молох політичних репресій, організували визволителям радісну зустріч; невідь-звідки з’явилося так багато червоних прапорів, що склалося враження – ми вас довго чекали (як з’ясувалося вже скоро, це були лише нижні частини біло-червоного польського прапора), а у таких селах, як Перетин, Вишів чи Бобровиці, все залишалося так само, як до того.
Першу звістку про нову владу привіз Кость Смолій, вірніше гайовий приїхав разом з нею.
Десь у перших числах жовтня біля брами Білецьких зупинився чорний автомобіль, з котрого вийшов Кость. Разом з ним авто покинуло ще двоє, причому один з прибулих був військовий. Кость показав рукою на хату Білецьких, після чого військовий віддав йому честь і разом з цивільним попрямував до обійстя. Кость вже хотів було піти додому на лісничівку, як почув, що його кличуть. Озирнувся. На обійсті Ребриків стояли Василь Вовк із зятем Данилом й махали йому руками.
Кость озирнувся, подивився, як його попутники говорять з переляканою Катериною Білецькою, і зайшов до Ребриків.
– Слава Богу! – привітався він.
– Навіки слава, Костю! – відказав Василь Вовк і потис йому руку.
Те саме зробив Данило Солтис.
– Кого ти привіз до Катерини? – запитав старий Вовк, киваючи головою на обійстя навпроти.
– Та не до цьотки вони приїхали!
– А до кого тоди?
– До Маруськи!
Василь недовірливо скривився:
– Розказуй!
– Та тут і розказувати