Жодному іншому діячеві тієї доби не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом майже 15 років. Нікому іншому не вдалося отримати стільки блискучих перемог. Нікому іншому не вдавалося мати свою власну думку, як це робив Богун, не ризикуючи при цьому головою. Мабуть, тільки Богун міг помірятися славою із самим Богданом Хмельницьким. І лише він – один з небагатьох – не прагнув використати свою популярність для отримання гетьманської булави. Благородний шляхтич і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя.
Частина перша
Іван Богун. Походження. Легенди. Версії
Пошли нам, Боже, нині Богунів, Щоб вберегли омріяну Державу, Щоб виростили лицарських синів, Щоб воскресили розіп’яту славу.
Конфуцій стверджував: «Часто історію цілих народів, держав творять особистості».
Упродовж більш ніж 350 років до біографії полковника І. Богуна привернута увага істориків. Недостатність та неповнота джерел не дозволяє вивчити та відтворити цілісний портрет постаті І. Богуна, комплексно реконструювати біографію видатного козацького звитяжця.
Історики минулого і сучасні дискутують з приводу питання: чи полковники І. Богун та І. Федорович (Федоренко), які згадуються у тогочасних джерелах, це різні особи, чи це одна й та ж особа. Одні доводять перше, інші – друге. А відповідно існують відмінні біографії видатного сина українського народу.
Існують різні версії походження прізвища «Богун». Так, анонімний автор умовно названого твору «Віршована хроніка» (1682 р.) каже, що прізвище «Богун» походило від назви річки Богу (сучасна р. Південний Буг; Boh – Bohun): «був полковник Богун, прозваний від річки Бог, котрий до короля прибув з козацтвом на воєнні ліки проти Москви». Ця версія також була популярна в народі, і її наводив у одному з своїх листів до видатного історика козацтва Д. Яворницького видатний український актор П. Саксаганський.
В останньому виданні «Реєстру Війська Запорозького» Богун трактується як «назва рослини Ledum pat ustra» (богульник, світлолюбна рослина, що цвіте у травні-червні, росте у заболочених і сирих соснових, рідше мішаних лісах, на торф’яних болотах).
Іван Богун, і у цьому історики одноголосні, – представник української православної шляхетської династії Федоровичів. Він був «благородний шляхтич і лицар-козак».
Його батько, Федір Богун, як припускає сучасна історикиня Т. Таїрова-Яковлєва, походив із старовинного українського православного роду Федоровичів, що з’явився в Україні, «прибывши с Литвы» (згадується у документах 20-х рр. ХVII ст.), але, перебуваючи серед козаків, отримав прізвисько Богун. Точно так же, як Конашевич-Сагайдачний, Вишневецький-Гайда, Іскра-Остряниця, Тимофій Шкамат-Носач.
Саме слово «Федорович» перекладається з старогрецької як «Богом даний», адже в Україні було дуже широко поширене ім’я «Богдан» («богом даний») замість «Федір». Сам Іван Федорович Богун, як відмічає вже згадана Т. Таїрова-Яковлєва, у всіх офіційних документах (у реєстрі 1649 р. під Корсунським договором зі Швецією 1656 р.) іменує себе по батькові – «Іван Федорович», а не на прізвище «Іван Богун».
Серед предків І. Богуна історики називають Данила Федоровича, відомого ватажка українських козаків на службі у короля Яна Собеського.
Батько Івана – Федор (Теодор) Богун, за припущенням істориків, – православний шляхтич гербу «Ястржембец» (назву гербу дав яструб, зображений в нашоломнику): на блакитному полі золота підкова з золотим Кавалерським хрестом.
Федір Богун орендував містечко Бубнов (в воєводстві Київському, під Каневом, недалеко від Черкас) і вів вельми незалежне для православного шляхтича життя, часом роблячи «наїзди» на сусідів-поляків. Одним з таких сусідів-суперників був Олександр Олекшіч, з сином якого Павлом згодом листувався Іван Богун.
Ми не маємо достовірних відомостей про дату народження І. Богуна. Історики припускають, що він народився близько 1608 р. і на момент Хмельниччини йому було приблизно 40 років.
І. Богун, за припущеннями, був вище середнього зросту, міцний у плечах, волосся темно-русяве, очі світлі.
Як представник родової української шляхти Іван Богун мав здобути досить високу освіту. Він, можливо, навчався в одній із братських шкіл або в польському колегіумі, а можливо й у Києво-Могилянському колегіумі. Прекрасний почерк Богуна-Федоровича, як відмічають дослідники, який відповідає всім достоїнств українського бароко, не залишає сумнівів в його освіченості.
Припускають, що Іван Богун міг володіти шістьма іноземними мовами. Він не лише розмовляв, а й писав і читав. Згодом у нього були