Надходить та година. Джеффри Арчер

все ще залишалося густим, а його тонко підстрижені вусики нагадували про минуле покоління. Халат графа був синьо-зеленої барви – колір його шотландського клану. Він вважав доброчесністю те, що рідко вибирався за межі країни. Освіту здобув у школі Лоретто в Единбурзі, поглиблював навички у Сент-Ендрю. Це гольф-клуб, а не університет. На загальних виборах підтримував консервативну партію – не через переконання, а тому, що вважав торі меншим злом. Однак оскільки його депутатом парламенту був сер Алек Даґлас-Хоум, то граф не залишився без впливу. Палату лордів він відвідував украй рідко, і то лише тоді, коли треба було проголосувати за законодавчий акт, який безпосередньо впливав на його життя.

      Закуривши люльку і зробивши кілька глибоких затяжок, господар кабінету неохоче звернув увагу на єдину доньку, яку вважав однією зі своїх небагатьох невдач у житті. Граф звинувачував свою покійну дружину в тому, що та потурала дитині в роки її дозрівання. Графиня віддавала перевагу прянику, а не батогу, і до вісімнадцяти років єдиним, що цікавило Вірджинію, була кількість каратів у «Картьє», а не морква місцевих зеленярів.

      – Дозволь мені розпочати із запитання до тебе, Вірджиніє, – видихнув дим граф. – Чи ти вже нарешті сплатила всі рахунки юристів, які назбиралися внаслідок твого необдуманого звинувачення в наклепі?

      – Так, тату. Але для цього мені довелося продати всі свої акції компанії Беррінґтонів.

      – Що ж, справедливість все ж існує, – прокоментував граф, перш ніж знову затягнутися своєю старовинною люлькою. – Ти не мала права доводити справу до суду після того, як сер Едвард повідомив тобі, що твої шанси виграти у найкращому випадку п’ятдесят на п’ятдесят.

      – Але я виграла б, якби Фішер не написав того злощасного листа.

      – Ще один приклад відсутності в тебе здорового глузду, – зауважив граф. – Фішер завжди був безвідповідальним, і тобі не варто було з ним спілкуватися.

      – Але він був армійським майором.

      – Чин, який дають лише тим, кого виганяють на пенсію.

      – І депутатом парламенту.

      – Якого оцінюють не вище за продавців уживаних автомобілів і викрадачів худоби.

      Вірджинія вибрала тактику мовчання у битві, в якій, вона це знала, не могла перемогти.

      – Будь ласка, запевни мене, Вірджиніє, що ти вже не ведеш справ із покидьками.

      Вона подумала про Десмонда Меллора, Едріена Слоуна та Джима Ноулса, котрих, вона не сумнівалася, батько й на поріг би своєї оселі не пустив.

      – Ні, тату, я засвоїла свій урок і більше не завдаватиму тобі клопотів.

      – Радий це чути.

      – Але ти маєш визнати, що жити в Лондоні лише на дві тисячі фунтів на місяць доволі складно.

      – Тоді повертайся і живи в Кінроссі, де на дві тисячі можна цілком комфортно жити цілий рік.

      Вірджинія дуже добре знала, що це останнє, чого б хотів її батечко, тому вирішила ризикнути.

      – Я швидше сподівалася, тату, що ти міг би знайти спосіб підвищити мою допомогу до трьох тисяч на місяць.

      – Тобі не слід навіть