Вона глянула на хлопців великими синіми очима, в яких гніздився блуд, і не треба було його викликати надміром вина: дівчина з природи була грішно звабливою, вона, зрештою, добре усвідомлювала свою здатність збуджувати у чоловіків хіть, однак тепер поминула всіх, подріботіла короткими крочками, спутана тісною спідничкою, що обтискала виточені сіднички, й опустилася на половину крісла біля свого обранця – культуриста Корнила, втираючись м’якушем грудей у біцепси спортовця.
«А чи дасте мені слово, панове? – запитала всіх, не зводячи при тому закоханого погляду з Корнила. – Я за минулу ніч написала жмуток еротичних поезій – пальчики оближете!»
Звісно, Еліта хотіла почути згоду від Корнила, якого попросили вести вечір, однак йому добре було сидіти біля гарячої дівчини, яка чимраз щільніше притискалася до нього стегном, ніби силкувалася виштовхнути його з крісла, – в такій пікантній ситуації йому зовсім не хотілося брати на себе функцію ведучого, хоча це йому, як маститому критикові, й належалося.
З паузи скористався Теодор, він викотився на се- редину кола і, звівши вгору обидві руки, театрально заволав:
«Initio! Іnitiamus![5] Розпочинаємо літературний вечір українських бардів, витворних майстрів слова, адораторів муз і ґрацій, однак перше слово я з найвищою приємністю надаю нашій чарівній польській гості, вродливішій від морських сирен, які, можливо, в цих морях спокушали колись співами хороброго Улісса, – пані Еліті Пре!»
Дівчина підвелася, обтягнула шовкову білу блузочку, декольте при цьому розширилось, й рожевий жолобець між персами збіг униз, загубившись у глибині пазушини; Корнило примлівав і баламутним поглядом впивався у її вгнуте лоно. А Еліта розпалювала його невтримне бажання завуальованими поетичними метафорами, що символізували солодке проникнення в її плоть могутнього чоловічого тіла, і вже не стало в неї власного, а тільки чужа твердь; вона вся перемінилася в свого коханця, і не він нею, а вона ним цілком володіла, мучила, розпікала, поки той не впокорився їй, вибухнувши гарячим струменем своєї потужності, й вона нарешті з вампіра стала знову звичайною жінкою – була втихомирена, ласкава й оновлена силою рідного вже їй тіла.
«Sic itur ad astra!»[6] – вклав бельбас Теодор у латинський афоризм найвищу похвалу польській поетесі, та їй і без того присутні дружно заплескали.
Тарас нахилився до Северина й прошепотів:
«Знаменита, досконала й майстерно закамуфльована еротика».
«Мені ще треба звикати до такої відвертості в поезії», – відказав Майстер, проте мав збуджений вираз обличчя, й Тарас це помітив.
«Ви звикли сприймати лише класичну музику життя, Майстре. А є ще імпровізації, гра без нот, і її виконують люди з новим слухом».
«Ти людина нової цивілізації, Тарасе. Вона вривається в наше особисте життя, і я бачу, як руйнуються старі