– Ні, – мовила відьма, – я від тебе не візьму ні копійки. Ти мені тільки принеси старе кресало, яке там забула моя бабуся, коли спускалася туди востаннє.
– Ну, перев’язуй мене мотузкою! – сказав солдат.
– Готово! – сказала відьма. – А ось і мій картатий синій фартух.
Поліз солдат на дерево, спустився в дупло і опинився, як і казала відьма, у великому проході, де горіло кілька сотень ламп.
Ось відчинив він перші двері. У! Там сидів пес і лупав на нього очима, такими завбільшки, як чайні чашки.
– Нічогенький молодець! – мовив солдат, посадив його на відьомський фартух і набрав повну кишеню мідних грошей. Потім закрив скриню, знову посадив на неї собаку і попрямував до другої кімнати. Ой, ой! Там сидів пес з очима, як млинарські колеса!
– Нема тобі чого витрішки продавати, ще очі болітимуть! – сказав солдат, посадив і цього собаку на відьомський фартух, та коли він побачив у скрині велику купу срібла, викинув усі мідяки і набив обидві кишені і ранець самим сріблом. Тоді пішов він до третьої кімнати. Ну й страхіття! У цього собаки очі були справді такі величезні, як Кругла вежа, і крутилися зовсім, як колеса.
– Доброго вечора! – мовив солдат і взяв під козирок. Такого собаки він ще ніколи не бачив! Проте солдат не став довго роздивлятися, а посадив і його долі, на фартух, та й відкрив скриню. Матінко рідна! Скільки там було золота! На нього він міг би купити весь Копенгаген, усіх цукрових поросят у торговок ласощами, всіх олов’яних солдатиків, дерев’яних конячок, всі батіжки на світі! Оце справді гроші! Солдат викинув усе срібло з кишень і ранця і так набив золотом свої кишені, ранець, кашкет і чоботи, що ледь-ледь міг поворухнутися. Тепер уже він мав гроші! Він посадив собаку знову на скриню, зачинив двері і гукнув нагору:
– Тягни мене нагору ти, стара відьмо!
– А кресало ти взяв? – спитала відьма.
– Отаке! Зовсім забув! – сказав солдат, пішов і взяв кресало. Відьма витягла його нагору, і він знов опинився на шляху; його кишені, чоботи, ранець і кашкет були повнісінькі золота.
– Навіщо тобі це кресало? – спитав солдат.
– Це тебе не обходить, – відповіла відьма, – адже ти одержав гроші! А мені давай тільки кресало.
– Дурниці! – сказав солдат. – Зразу ж мені кажи, навіщо воно тобі, а то я витягну шаблю і відрубаю тобі голову.
– Не скажу, – мовила відьма.
Тоді солдат відрубав їй голову. Відьма упала мертва. А солдат зав’язав усі гроші в її фартух, закинув вузол на спину, засунув кресало в кишеню і попрямував до міста.
Це було дуже гарне місто. Солдат зупинився в найкращому готелі, вибрав собі найкращі кімнати, замовив найулюбленіші страви – адже він тепер був багатим, мав стільки грошей!
Служник, який чистив його чоботи, здивувався був, що в такого багатого пана такі кепські чоботи, але ж солдат ще не встиг справити собі нові. Проте другого дня він придбав собі і чоботи, і багате вбрання.
Тепер солдат став