Три мушкетери. Александр Дюма

гавані обложеного міста.

      Він з головою поринув у свої стратегічні плани, як раптом двері знову відчинилися і ввійшов Рошфор.

      – Ну, що скажете? – спитав кардинал. Жвавість і поспішність, з якими він випростався, свідчили про велику його зацікавленість у результатах завдання, що його він доручив графові.

      – Я все з’ясував, – відповів граф. – Молода жінка років двадцяти шести – двадцяти восьми і чоловік тридцяти п’яти – сорока років справді мешкали в будинках, на які вказали ви, ваше преосвященство. Чоловік пробув там чотири дні, жінка – п’ять. Жінка виїхала сьогодні вночі, а чоловік – вранці.

      – Це вони! – вигукнув кардинал і кинув швидкий погляд на стінний годинник. – Але пускатися за ними в погоню тепер надто пізно – герцогиня вже в Турі, а герцог Бекінгем у Булоні. Ми знайдемо їх у Лондоні.

      – Які будуть розпорядження вашого преосвященства?

      – Жодного слова про те, що сталося за ці останні дні. Хай королева ні про що не здогадується, навіть не підозрює, що ми знаємо про її таємницю. Нехай гадає, що ми переймаємось розкриттям якоїсь змови… Пришліть до мене канцлера Сег’є.

      – А що з тим чоловіком?

      – З яким чоловіком? – спитав кардинал.

      – З Бонасьє?

      – Я добився від нього всього, чого можна було добитись. Він шпигуватиме за власною дружиною.

      Граф Рошфор уклонився, недвозначно даючи зрозуміти, що він цілком визнає недосяжну зверхність свого володаря, і вийшов.

      Залишившись сам, кардинал знову сів у крісло. Написавши листа і запечатавши його своєю особистою печаткою, він взяв у руки дзвінок. З-за дверей миттю з’явився черговий офіцер.

      – Покличте до мене Вітре, – звелів кардинал, – і скажіть йому, щоб він готувався негайно вирушити в дорогу.

      За якусь мить той, кого він викликав, стояв перед кардиналом: на Вітре були високі ботфорти зі шпорами, що їх взувають, як правило, для далекої дороги.

      – Вітре, – сказав Рішельє, – ви цієї ж хвилини маєте вирушити до Лондона. В дорозі ніде не зупиняйтесь ні на мить. Цього листа ви передасте міледі. Ось чек на двісті пістолів. Зайдіть до мого скарбника, і він виплатить вам цю суму. Якщо повернетеся через шість днів і бездоганно виконаєте моє доручення, дістанете в нагороду ще стільки ж.

      Гонець, не мовивши й слова, вклонився і, взявши листа та чек на двісті пістолів, вийшов.

      У листі зазначалося:

      «Міледі! Будьте на першому ж балу, де з’явиться герцог Бекінгем. Його камзол прикрашатимуть дванадцять діамантових підвісок. Підійдіть до нього й відріжте дві з них.

      Як тільки підвіски будуть у ваших руках, негайно повідомте мені».