Дружина ніжно називала свого коханого Олесем, звідси, непевне, і його псевдонім – Олесь. Наступного року він видав збірку віршів «З журбою радість обнялась»:
Те ім’я, що дала мені Ти
У дні, осяяні Тобою,
У сні і вільне, і крилате.
Літа хай в’ються наді мною,
Його прийму я в свою душу,
Зіллю з своєю кров’ю…
Зрештою, Олександр Кандиба покине нав’язливу службу й присвятить своє життя поезії. Любов спонукала його цілком віддатися творчості, а творчість – любові.
І от 21 липня (8 липня за старим стилем) 1907 року в Житомирі у сім’ї українського поета Олександра Івановича Кандиби (за поетичним псевдонімом – Олеся) і гімназійної вчительки французької мови Віри Антонівни Свадковської сталося очікуване – народився син. Батьки були православні, і хлопчику, якого хрестили 13 грудня у храмі Святого Успіння, дали ім’я Олег. Мати почувалася після пологів зле, їй довелося довго пролежати у пологовому будинку, й тому тільки через півтора місяця після народження маленького охрестили. Час ущільнився: три місяці мати годувала немовля, а потім, відірвавши його від грудей і знайшовши йому годувальницю, поїхала довчатися до Петербургу. Синочка якийсь час дбайливо доглядали бабуся з дідусем, батьки Віри…
Мене зворушили перші фотографії Олега. Символічні фотографії, які так і напрошуються на розшифрування:
• 1914 року, на самому початку Першої світової війни – семирічний хлопчик ангельської подоби з лілією в руках дивиться просто вам в очі, немовби промовляє: «Я прийшов у цей світ, щоб дарувати вам добро…»
• 1917 року, на самому початку боротьби українського народу за свою державу – десятирічний хлопчина зі своїм другом – улюбленим бойовим півнем на руках. Ніби у передчуванні боротьби.
«Молодий лицар», яким його бачив батько, народився і зростав у люблячій сім’ї. Він з дитинства не міг правильно вимовити свого імені «Олег», і зворушені батьки називали його «Лелеченьком», «Лелекою». Це прізвисько залишилося за ним надовго, більше, стало псевдонімом його першої літературної публікації.
Батьки його сприймали як дитину надзвичайно обдаровану – обдаровану від Бога. Він зростав на очах і під опікою люблячих батьків. І, мабуть, з дитячих років чув удома поетичну мову частіше за прозову.
Та чи могло бути інакше, коли маля засинало під ніжну батькову колискову, якою мати колихала сина… А батько подарував йому біля 150 колискових, які згодом читалися і співалися по всій Україні.
А вже як тільки дитя навчилося зрозуміло говорити, починав його вчити грамоті. І як поетично-гумористично він це робив!
Й та Е буде Є,
Й та І буде Ї.
Єжачок, піймавши жабу,
Їжачечку дає лапу…
У 1944 році Олесь зібрав свій «навчальний