Лише господарка дому Євгенія Михайлівна, або для всіх цих присутніх просто Жанна, метушилася, бігаючи нечутними кроками по кімнатах, влаштовуючи все для великої містерії, що незабаром мала відбутися тут. Її кучеряве руде волосся поблискувало червоною міддю в тьмяному світлі абажурів. Легка сукня її чіпляла за уніформи розгублених гімназистів, заливаючи їх окультними пахощами індійських квітів, і тоді їхні обличчя червоніли від крови, що приливала до їхнього теософського, але молодого мозку. Жанна готувала за допомогою покоївок круглий столик на трьох ніжках, що за ними мало відбуватися засідання «Священного Лотоса».
В передпокої стояв на варті один з гімназистів і приймав гостей. Щоб була цілковита романтика містики й таємничости, як у справжніх масонів, вартовий гімназист питав пароль і тоді вже допомагав роздягнутися новому гостеві. Сміх і весела розмова, що тривала в передпокої, коли приходив новий гість, змінялася на тиху розмову в кімнатах і тоді вартовий гімназист-сьомиклясник першої імператорської гімназії роздратовано гриз нігті й проклинав долю, що обрала його на це почесне місце вартового.
Ще не всі були в зборі. Товариство чекало ще кількох гостей, що чомусь запізнювались.
Збиваючи грудками сніг, баский кінь швидко підкотив до професорового будинку сани, вкриті медвежою шкурою. З саней вилізла поважна бородата постать в шубі й пішла до будинку. Вартовий гімназист чув важкі кроки по сходах, а потім в передпокої задеренчав дзвоник. Гімназист скочив зі стільця, на якому сидів, швиденько пригладив на голові волосся, обсмикнув уніформу й відчинив двері.
Перед ним стояла кремезна поважна постать у теплій шубі, в окулярах, з бородою, що в ній шматочками льоду заморозився подих. Гімназист трохи розчаровано відступив на крок і суворо промовив:
– Змія!..
Людина в шубі очманіло подивилась на нього, потім, не заходячи до передпокою, зняла окуляри, протерла їх і знову одягла.
Гімназист загородив своїм тілом прохід і ще суворіше промовив:
– Змія!
– Глупость! Глупость ви говорите, молодий чоловік! – промовила басом постать у шубі й зробила рух, щоб пройти до передпокою.
– Ви мусите сказати пароль! – стурбовано заговорив гімназист, все ще не пускаючи гостя до передпокою.
Людина в шубі безпорадно розвела руками, не знаючи, що їй робити.